УСІ УРОКИ СВІТОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ 11 клас
І семестр
ІЗ ЛІТЕРАТУРИ ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ XX СТ.
УРОК № 7
Тема. Бурхливий, суперечливий суспільно-історичний розвиток світу в першій половині XX ст. Зміна світоглядних та естетичних систем. Складність і неоднозначність художнього процесу цього періоду
Мета: ознайомити учнів з основними тенденціями суспільно-історичного та мистецького розвитку першої половини XX ст., розвивати навички самостійної роботи із джерелами інформації, уміння виділяти головне та висловлювати про нього судження,
Обладнання: портрети найвідоміших філософів (Ф. Ніцше, 3. Фрейда, К. Маркса, А. Бергсона та ін.), представників літератури першої половини XX ст. різних напрямів; картини представників модернізму; ілюстративні матеріали до характеристики доби.
Тип уроку: вивчення нового матеріалу.
ХІД УРОКУ
I. Мотивація навчальної діяльності учнів
– “Утрачено рівновагу між людиною і природою, між життям і мистецтвом, між наукою і музикою, між цивілізацією і культурою”,- писав про початок XX ст. російський поет Олександр Блок.
II. Оголошення теми й мети уроку
III. Актуалізація опорних знань
Складання таблиці найважливіших історичних подій, відкриттів у галузі науки й техніки першої половини XX ст.
Історія | НТП (науково-технічний прогрес) | Відкриття в природничих науках |
Перша світова війна Революції Громадянські війни Тоталітарні режими Друга світова війна | Винайдення телефону, радіо, кінематографу, широке використання електроенергії | Створення клітинної та еволюційної теорій |
Як ви думаєте, яким чином розглянуті нами події вплинули на мистецтво? (Вони спонукали митців до пошуку нових шляхів осмислення дійсності, форм і суті відображення.)
IV. Сприйняття й засвоєння навчального матеріалу
1. Міні-лекція вчителя з елементами бесіди
– Літературознавці визначають такі умовні історичні періоди розвитку літератури: перший – від подій Паризької комуни до Першої світової війни (1871-1914); другий – коли народжувалася нова література, що пройшла випробування революціями та війнами (1914-1945 рр.); третій – осягнення глобальних катаклізмів епохи (1945-1985 рр.).
Бурхливий і суперечливий суспільно-історичний розвиток світу позначився на світоглядних та естетичних системах, на мистецтві й літературі. Адже там, де, на перший погляд, панували правопорядок, мораль, релігія, раптом завирувала стихія, яку не можна було осягнути розумом: жорстока ринкова боротьба в промисловості, нищівні імперіалістичні та громадянські війни, соціальні революції, тоталітарні режими.
Сувора дійсність, невпевненість у майбутньому породжували песимістичні настрої; людина втрачала свою значимість, індивідуальність. У духовному житті західного суспільства філософія разом із мистецтвом і наукою почала шукати шляхи подолання кризових ситуацій, прагнула стати духовною опорою для людини.
Представники нової філософської думки А. Шопенгауер, Ф. Ніцше, С. К’єркегор, 3. Фрейд та ін. розглядали життєві явища в їхній мінливості й суперечливості; об’єктом дослідження вони обрали сучасну їм людину з її радощами й сподіваннями, прикрощами й негараздами, людину, яка відчувала себе пригніченим і знеособленим “гвинтиком” адської суспільної машини.
Артур Шопенгауер, зокрема, уважав, що глибинною сутністю всього живого є ірраціональна егоїстична “світова воля”. Обгрунтувавши вимоги життєвих страждань, філософ попереджав про відсутність будь-якої можливості порятунку, окрім утрати волі до життя. Його концепція вплинула на розвиток декадентського мистецтва, яке, у свою чергу, стало підгрунтям одного з напрямів модернізму – символізму.
Згідно з “філософією життя”, одним із засновників якої був Фрідріх Ніцше, людина сама стає змістом і мірилом цінності всіх речей, оскільки сама є творцем і має можливість повірити у власну цінність”. Мислитель застерігав від безглуздих пошуків Божої допомоги, бо “померли добрі боги”, людина залишилася наодинці зі своєю могутністю та своїми слабкостями. Філософські висновки Ф. Ніцше багато в чому позначилися на творчості експресіоністів та футуристів.
Німецький філософ, проголосивши ідеї “смерті Бога” – “надлюдини”, яка є вільною від усталених моральних норм і керується “волею до влади”, розробив концепцію історико-культурного розвитку як безперервного чергування “діонісійської” ірраціональної та “аполлонівської” стихій. Ідеями Ніцше у звульгаризованій формі керувалася гітлерівська ідеологія.
Не менш вагомою була наукова концепція Анрі Бергсона, французького філософа, згідно з якого розум, що керується меркантильністю, може дати людям лише знання нижчого гатунку. Оскільки життя є ірраціональним, забезпечити вищі знання про нього може тільки інтуїція, раптове прозріння. Думки мислителя значною мірою вплинули на остаточне формування експресіонізму.
А. Бергсон став засновником інтуїтивізму, критиком інтелектуального й аналітичного пізнання; він створив концепцію “життєвого прориву”.
Великий вплив на розвиток літератури модернізму мала психоаналітична теорія австрійського лікаря-психіатра Зигмунда Фрейда, який звернув увагу на існування підсвідомих механізмів у психіці людини (так званих “комплексів”). Філософ розглядав психіку людини як поєднання трьох елементів: природне “я” – носій плотських бажань – підсвідомість; раціоналістичне “я” – свідомість; моральне “я” – позасвідомість. Між усіма елементами особистості відбувається боротьба, жертвою якої є людина.
Ця філософська й водночас психологічна концепція позначилася на розвитку сюрреалізму.
Як ви вважаєте, що спричинило оновлення мистецтва в першій половині XX ст.?
Таким чином, політична, ідеологічна й економічна кризи сприяли виникненню нових філософських теорій, глибокому структурному перевороту в естетичній свідомості та художній творчості, появі нової системи літературних напрямів, стилів і жанрів.
2. Повідомлення учнів про вплив ідей інших філософів на розвиток мистецтва
Стислий зміст повідомлення
Карл Маркс (1818-1883) – німецький філософ, теоретик і діяч комуністичного руху; засновник марксизму – філософської, економічної, соціально-політичної теорії, яка була покладена в основу комуністичної ідеології, склала підмурівок соціалістичного реалізму.
Освальд Шпенглер (1880-1936) – німецький філософ; розробив концепцію культури як низки незалежних одна від одної, локальних, замкнених у собі культур, а також теорію протистояння “культури” і “цивілізації”.
Хосе Ортега-і-Гассет (1883-1955) – іспанський філософ та есеїст, провідник іспанського руху відродження; досліджував феномени “епохи мас”, розриву новаторського мистецтва з культурною традицією на початку XX ст.
Серен К’єркегор (1813-1855) – датський філософ; розвинув проблему сенсу людського життя у світі, що втратив стабільність. Він обстоював радикальну самотність людини, її свободу перед “загальним” – світом культури, визначаючи як основні параметри буття можливість вибору, страх і відчай.
Карл Гюстав Юнг (1875-1961) – австрійський філософ і психоаналітик; спробував пояснити питання історії через призму позасвідомої діяльності людської душі. Йому належить обгрунтування наявності двох типів людської особистості – екстравертивного й інтровертивного обгрунтування терміна “самопізнання” як життєвої мети людини в оволодінні всім спектром власних можливостей, уведення терміна “індивідуація” для позначення погодженості психологічних структур душі. Бажання науковця зазирнути за межі набутого поколіннями досвіду, що зберігається в спогадах конкретного індивіда, сприяло перетворенню психоаналізу на філософію культури.
V. Закріплення знань, умінь і навичок
Аналітична робота
Уставте пропущене слово у висловлювання філософа Артура Шопенгауера, який стверджував, що “для щастя людського життя найістотнішим є те, що людина… в самій собі”.
Слова для використання
Має; робить; виписує; думає.
VI. Домашнє завдання
Розповідати про суспільно-історичний розвиток світу в першій половині XX ст., провідні тенденції літературного процесу цього періоду.
Називати провідних філософів та їхні основні теорії.
VII. Підсумки уроку
Інтерактивна вправа “Мікрофон”
Продовжте речення:
– Із філософських ідей мені видалася найцікавішою…