Бурлеск (італ. burlesque від bиrlа – жарт) – вид комічної, пародійної поезії та драматургії, генетично пов’язаний із народною сміховою культурою, акцентований на свідомій невідповідності між змістом і формою. Найраннішим прикладом Б. вважається “Батрахоміомахія” – сутичка жаб і мишей, пойменованих за аналогією до персонажів “Іліади” Гомера. Б. набув популярності у європейських літературах XVII-XVIII ст., особливо у зв’язку з тенденцією пародіювання “Енеїди” римського поета Вергілія (70-19 pp. до н. е.), започаткованою французьким
Головним чинником тут вважається національна руїна, знищення Запорозької Січі, асоційоване з трагедією Трої. Сміхова культура допомогла українству вижити, тому вона, набувши бурлескних ознак, поширилась у новій українській літературі (П. Гулак-Артемовський, П. Білецький-Носенко, М. Гоголь, Г. Квітка-Основ’яненко, Л. Глібов, С. Руданський та ін.).
Досвідом бурлеску переймалися не тільки гумористи і сатирики наступних творчих поколінь (Остап Вишня, В. Чечвянський, Ю. Вухналь, Порфирій Горотак – псевдонім Ю. Клена та Л. Мосендза та ін.), а й представники авангардистських течій, починаючи від кверофутуризму, проголошеного М. Семенком, до сьогоденних неоавангардистів, відомих під назвами “Бу-Ба-Бу” (Бурлеск-Балаган-Буфонада), “ЛуГоСад” та ін., які використовують з традиційного надбання Б. передовсім епатаційний, пародійно знижений тон, вказуючи на невідповідність застарілих суспільних та літературних цінностей в новій історичній ситуації.