В українську літературу II поло винй ХІХ – початку XX ст. Грінченко ввійшов як майстер малої прози. Тематичний діапазон її досить широкий: це оповідання для дітей: “Грицько” (1890), “Олеся” (1890), “Украла” (1891), “Кавуни” (1891), “Дзвоник” (1897), про тяжке життя, поневіряння “Ксеня” (1883), “Сестриця Галя” (1885); про безрадісне становище сільської школи, учителів: “Екзамен” (1884), “Хата” (1886), “Непокірні” (1886).
Образи дітей змальовано і в оповіданні “Чудова дівчина”, “Без хліба”, творах з патріотичною
Серед них – “Хата”, “Без хліба”, “Каторжна”. Порівнюючи Україну М. Гоголя, казковий край, “где все обильем дышит”, С. Єфремов відзначав:
Так, в оповіданні “Сам собі пан” автор показав, як простий селянин хотів спробувати панського життя: “Де пани бувають, там і я побуваю, подивлюся, чи не можна якось так, щоб і мужик в одній хаті з паном сидів”. З цією метою він проїхав з панами вагоном першого класу, а також відвідав концерт у залі дворянського собранія, звідки його поліцейські випровадили і хотіли кинути у в’язницю. Таким чином, письменник показав, що в панській діяльності простий селянин побачив суцільне лицемірство. Б. Грінченко в малих формах епічної творчості переважно послуговувався традиційними формами письма.
Проте в його прозі головний акцент зроблено на внутрішньому стані людини.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)