Андрій Михайлович Бобенко (Бібик) народився 12 серпня 1854 року в с. добренька Костянтиноградського повіту Полтавської губернії в сім’ї селянина-бідняка. Шести років Андрій залишився без матері. У хату прийшла зла мачуха. У вірші “Було” поет згадує тяжке дитинство:
Раз я малим колись тікав, Побила мачуха сердита. По полю мокрому блукав І від дощу ховався в житі.
З десяти років Андрій пішов заробляти на хліб. Батько віддав його за 20 карбованців на 4 роки працювати наймитом у крамаря. У згаданому вже вірші поет писав:
Я виріс в наймах,
Ніхто ніде мені малому.
У 17 років Андрій потрапив на пароплав у Херсоні, звідти – до Одеси. Працював кочегаром на океанських пароплавах, і там, далеко від рідних берегів, став писати вірші українською мовою. Капітан пароплава Л. І. Гаврилов помітив обдарованого юнака і познайомив його з діячами культури Одеси.
Вони допомогли Андрію Михайловичу влаштуватися на роботу в залізничне депо, здобути освіту.
Склавши іспит на звання вчителя, Бобенко працював педагогом. друкуватися почав у 1883 році в альманасі М. Старицького “Рада”. Згодом
Бобенко – один з перших поетів-робітників. Відомі його твори – “Бурлака”, “Марні сльози”, “Лірник”, “Багата кутя”.
У листопаді 1919 року, незадовго до смерті, Андрій Михайлович написав заповіт, у якому є такі рядки:
Здається, скоро я покину Все, що любив, для чого жив, Сім’ю, народ свій, Україну, Все, чим на світі дорожив. А вам, брати мої і діти,
Даю маленький заповіт: Шукайте всюди правди світу, Бо в світі правда, в правді світ.
У 1920 році Андрій Михайлович помер.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)