Гортаєш сторінки творів Юрія Федьковича – і читаєш нелегкі сторінки його власного життя; В цісарській армії в години короткого нічлігу народжувалась пісня Федьковича. Була вона сповнена туги за рідною землею, ввібрала у себе зітхання та пекучі сльози нещасних жовнірів.
Бездушна муштра, катування палицями, знущання панів-офіцерів, виснажливі кровопролитні бої, передчасні каліцтво і смерть – такою була доля багатьох сільських хлопців, насильно забраних до армії.
Тема жовнірства в поезії Федьковича набуває соціального звучання.
Ой ненечка старенька,
Ми пише в одне.
Що там зима тяженька,
А їй студено;
Нема, нема її кому
Врубати дрівець,
Бо їй синок, один в дому –
Цісарський стрілець.
Яка ж несправедлива влада цісаря, що доводить людину до таких бідувань: з одного боку – самотня тяжка старість, з другого – жорстока, тяжка солдатчина. Благородна любов до матері, розуміння синівського обов’язку стають найголовнішими
Ще більш трагічна доля героя однойменної поеми Івана. Вражають слова дітей, які повідомляють батькові в листі, що немає чого їсти, а мати їх потішає тим, що скоро прийде тато та принесе хліба.
Голодні очі дітей кличуть його до себе, він летить через море до сім’ї. Та його спіймали, катували, і, коли Іван одержав другого листа, в якому ніби вчуваються передсмертні голоси дружини, синів, він не витримує мук і вбиває себе. Винний у цих стражданнях людських, вважає Федькович, цісарський уряд, цар.
Цій темі присвячено немало віршів. Вона стала головною у творчості Федьковича. Щире співчуття письменника до простих буковинських селян, протиставлення їхніх моральних якостей жорстокому, бездушному світові цісарської влади – ось чим поезії “Пречиста Діво, радуйся, Маріє!”, “Рекрут” та інші прислужились українському народові.
Він, як і Шевченко, поставив своє слово на захист знедолених людей.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)