Останнім часом усе більше стали говорити й писати про релігію, про віру в Бога. У нас у школі на уроках літератури стали з’являтися Теми, пов’язані з біблійними мотивами й образами в художніх творах. Ідеями християнства пронизана творчість багатьох видатних письменників. Біблійними легендами, образами наповнені Твори Пушкіна, Лермонтова, Толстого’, Достоєвського. І це не випадково, тому що в Біблії мова йде про добро й зло, правді й неправді, про те, як жити й умирати. Недарма неї називають Книгою Книг
Читаючи твору Достоєвського,
Пророкування й міфи Достоєвський уводить у свої добутки для того, щоб застерегти людство, що коштує на порозі глобальної катастрофи, Страшного суду, кінця світу. Герой роману “Біси” Степан Трохимович Верховенский, переосмислюючи
Для Достоєвського використання біблійних міфів і образів – не самоціль. Вони служили ілюстраціями для його міркувань про трагічні долі миру й Росії як частини світової цивілізації. Чи бачив письменник шляху, що ведуть до оздоровлення суспільства, до зм’якшення вдач, до терпимості й милосердя?
Безумовно. Станом відродження Росії він уважав звертання до ідеї Христа. Тема духовного відродження особистості, що Достоєвський уважав головної в літературі, пронизує всі його добутку
Одним із ключових епізодів “Злочинів і покарання” є той, у якому Соня Мармеладова читає Раскольникову біблійну легенду про повернення до життя Лазаря. Розкольників зробив злодіяння, він повинен “увірувати” і покаятися. Це й буде його духовним очищенням
Герой звертається до Євангелія й повинен, по думці Достоєвського, знайти там відповіді на його питання, що мучать, повинен поступово переродити ся, перейти в нову для нього дійсність. Достоєвський проводить ідею, що людина, що зробила гріх, здатний духовно воскреснути, якщо ввірує в Христа й прийме його моральні заповіді
Про віру говориться й у легенді про Фому, що з’являється в “Братах Карамазових”. Апостол Фома повірив у відродження Христа тільки після того, як побачив усе своїми очами й вклав свої пальці в рани від цвяхів на руках – Ісуса. Але Достоєвський переконаний, що не чудо змусило Фому ввірувати, тому що не чудо викликає віру, а віра сприяє появі чуда.
Тому, міркує письменник, і відродження людини відбувається не під впливом якогось зовнішнього містичного чуда, а завдяки глибинній вірі в істинність подвигу Христа.
Христос не просто біблійний образ у творах Достоєвського. Письменник свідомо наділяє князя Мишкіна в романі “Ідіот” рисами Ісуса. У романі “Брати Карамазови” Іванові Карамазову бачиться пришестя Христа. “Блаженні плачучі, тому що вони утішаться. Блаженні прагнучі й прагнучі, тому що вони наситяться. Блаженні милостиві, тому що вони помилувані будуть.
Блаженні чисті серцем, тому що вони Бога побачать”.
Ці моральні принципи сповідають багато персонажів Достоєвського, що встали на шлях духовного відродження. Основний моральний принцип щасливих людей, по Достоєвському, полягає в наступних словах: “Головне – люби інших, як себе…”
Духовне відродження через жалісливу любов і діяльність – така філософська концепція Достоєвського. І для розкриття її автор використовує міфи й образи, запозичені з Біблії
Розкольників зумів знайти вихід. Зумів, тому що в нього була сила. Для покаяння сили потрібно не менше, ніж для вбивства.
Навіть більше. Великі покаяння рідше, ніж великі вбивства. І я люблю в Раскольникове його силу й рішучість. Бувають випадки, коли треба взяти на себе гріх дії. Коли потрапиш у лабіринт, з якого немає безгрішного виходу, а бездіяльність – теж гріх
Не можна жити з людьми й залишатися чистим, як скельце. Бажання доконаної чистоти веде назад у комірку, виношувати там свою нерухливу ідею. Жити – значить вибирати, значить розтоптати якусь частину самого себе. І всяка перемога тут стає мученням, нещастям, і не можна винести її без пекучого покаяння, без мучень совісті й безсонних ночей. Тільки через страждання можна пробитися до Царства Божию, що усередині нас, і до блаженства, що воно дає після “мильена борошн”.
Це Достоєвський повторював без ліку. І він зовсім прав. А потім? Потім зовнішня людина стає слухняним знаряддям у руках внутрішнього – як тіло досвідченого актора. Вище виростає з мовчання Бога.
Але й Він адже страждає. І вище, внутрішнє “Я” сорадуется й співчуває разом сним.
У Достоєвського повнота радості його героїв змішується зі скорботою й переливається через край, дає повноту світла й повноту творчості. Раї досяжний для Раскольникова й Соні. Він ближче, чим поруч.
Він усередині й зовні. Достоєвський уміє шукати його й показує, що немає однієї дороги, що шляхів незліченна безліч. І кожний з них проходить через серце людини
(2 votes, average: 2.50 out of 5)