Архіваріус Линдгорст – пересічний чиновник, нічим не примітний бюргер – виявляється в той же час могутнім чарівником, володарем царства Саламандр, а бедний студент-невдаха, неуважний мрійник Ансельм, у якого все валиться нз рук і навіть бутерброд норовить упасти маслом униз, після багатьох митарств одержує в дружин Серпентину, дочка архіваріуса Линдгорста, і переноситься с їй у царство краси й поезії – Атлантиду (“Золотий горщик”).
Через того що видимість не збігається із сутністю, мнимі достоїнства й гадані чесноти видаються
Злісний карлик стає першим міністром і поселяється в розкішному палаці, поки, нарешті, один добрий чарівник не відкриває Баль-тазару секрету трьох золотих волосків.
Але при цьому сатирична буфонада розігрується не в тридесятому царстві, а в столиці “справжнього” німецького князівства, яким править за допомогою всяких пройдисвітів і шарлатанів “ясновельможний” князь Пафнутій, що віддав наказ із таке-те числа ввести у своїй країні “освіта” і вигнати з держави всіх людей “небезпечного напряму думок”.
“Крихта Цахес, по прозванню Цимнобер” (1819), “Золотий горщик” (1814) і інші казкові повісті Гофмана (“Королівська наречена”, “Володар бліх”, “Принцеса Брамбилла”) написані для дорослих, але доступні дітям середнього й старшого віку. Правда, юні читачі навряд чи зможуть осягти соціальні й філософські ідеї автора, виражені до того ж иносказательно й у гротескній манері, але зате будуть вознаграждени вигадливою фабулою, оцінять дотепність і моральний зміст цих чарівних казок, де герої долають зло в сполучнику із чарівними силами. У щасливих кінцівках Гофмана, як і в народних казках, залишається віра в торжество добра й справедливості.
Залишається те, що Вільгельм Гримм називав “перспективою нескінченної радості”.
Яскравіше всього цю світлу сторону гофманозского Творчості розкривають казки, написані спеціально для дітей. Найкраща – “Лускунчик і мишачий король” (1816). Не задовольняючись звичайним для нього сплетенням буйної фантазії з буденним побутом, Гофман цього разу прибігає до хитромудрої композиції, що обрамляє: повсякденне життя (у зачині й фіналі) і вторгнення казки в казку. Усередині казкової повісті розгортається ще одна казка – про принцесу Пирлипит і злий Мишильде.
Мир ожилих ляльок живе за своїми законами, а тим часом Лускунчика, що змайстрував, хрещений Дроссельмейер втручається у війну іграшок з мишами, немов підтверджуючи дією, що мрії маленької Марі не просто “довгий прекрасний сон”, як запевняла її мати, а теперішнє життя. Чудодій Дроссельмейер вільно переходить із реальності в ляльковий мир, а потворний Лускунчик, якого полюбила Марі, обертається “принцом” і відвозить її в золотий кареті
За мотивами “Лускунчика” П. И. Чайковський створив однойменний балет (1892). Поряд із цією найвідомішою казкою видаються для дитячого читання оповідання “Майстер Мартин-бондар і його подмастерья” (1818) і “Майстер Иоганн Вахт” (1823), що займають у творчості Гофмана особливе місце. Дія переноситься в пізніше середньовіччя.
Письменник малює соковитими фарбами чесне, трудове життя німецьких цехових майстрів, для яких “мистецтво й ремесло йшли рука об руку в шляхетному змаганні”. Побут і вдачі середньовічних городян письменник-романтик безумовно ідеалізує, протиставляючи їхньому тьмяному життю-буттю німецьких бюргерів свого часу, що втратили старі добрі традиції ремесла-мистецтва. Проте ці поетичні оповідання про середньовічних ремісників мають і пізнавальний інтерес
(2 votes, average: 3.50 out of 5)