(1872 – 1956)
БАРОХА-І-НЕССІ, Піо (Baroja у Nessi, Pio – 28.12.1872, Сан-Себастьян – 30.10.1956, Мадрид) – іспанський прозаїк, представник т. зв. “покоління 1898 року”.
“У літературі я – реаліст і трохи романтик; у філософії – агностик, у політиці – індивідуаліст і ліберал. Тобто аполітичний, – писав Бароха-і-Нессі – Таким я був у двадцять років, таким залишився і в сімдесят”. Бароха-і-Нессі народився 28 грудня 1872 р. в м. Сан-Себастьян, столиці баскської провінції Гіпускоа, в родині басків.
Невдовзі його родина перебралась у Мадрид.
З початком XX ст. Бароха-і-Нессі брав активну участь у політичному житті іспанського суспільства, двічі балотувався від республіканської партії в парламент, але обидва рази не пройшов. У перші дні громадянської війни був заарештований франкістами, а після звільнення, побоюючись нового арешту, емігрував у 1936 р. у Францію.
У 1940 р. Бароха-і-Нессі повернувся в Іспанію і відтоді вів замкнутий спосіб життя, намагаючись
Літературний дебют Бароха-і-Нессі припав на середину 90-x pp. Виконуючи свої лікарські обов’язки, він багато мандрував баскськими шляхами і саме під час цих мандрів у нього виник задум написати про “свою” країну, про її природу та людей. Так з’явився перший твір Бароха-і-Нессі – збірка оповідань “Сумні долі” (1895).
Свій величезний творчий спадок (бл. 100 романів, есеїстика, публіцистика й автобіографічна проза) сам письменник поділив на три періоди. Найбільш глибоким та змістовним критика вважає перший період творчості, що його сам Бароха-і-Нессі означив періодом “бурі та натиску” (1900-1914): роман “Пригоди, винаходи та містифікації Сильвестра Парадокса” (“Aventuras, inventos у mixtificaciones de Silvestre Paradox”, 1901), романні трилогії “Земля басків” (“La Tierra vasca”, 1900-1909), “Фантастичнежиття”‘(“La vidafantastica”, 1901-1906), “Боротьба за існування” (“La lucha рог la vida”, 1904), романи “Мандрівниця”, 1908), “Місто туманів”, 1909), “Або Цезар, або ніхто”, 1910), “Дерево пізнання”, 1911), “Такий вже наш світ”, 1912) та ін.
Першим романом із десяти трилогій, об’єднаних спільною назвою “Земля басків”, став твір “Салакаїн Відважний” (“Zalacain el Aventurero”, 1909), який за узвичаєною критиками класифікацією відносять до т. зв. “роману дії” (на відміну від “романів-розмов”). Цікавою є історія його публікації: закінчивши у 1908 р. “Салакаїна”, Бароха-і-Нессі відіслав рукопис у барселонське видавництво “Каса Доменеч”, але відповіді не діждався. І лише через рік, завітавши у Барселону по дорозі з Італії, письменник дізнався, що його книга була опублікована і відразу ж “завоювала” Іспанію.
Головний герой твору – злидар Мартін Салакаїн, такий собі іспанський Одіссей із власної волі, “крокує життям, не надаючи великого значення суспільним рангам і категоріям”. Надзвичайно енергійний від природи, Мартін ніде надовго не затримується – ні в торговців-контрабандистів, ні в таборі карлистів, ні в стані лібералів. Девізом його сповненого пригод життя є слова: “Ніякого спокою, нічого непорушного.” Героєві завжди дивовижно щастить у всьому: в торгівлі і в грі, в коханні і збройних сутичках. Але “спрага життя та волі” врешті-решт вичерпується, і у фіналі твору герой гине від кулі.
Цікавою видається думка самого письменника з приводу історичної основи роману, висловлена ним у лекції, яку він прочитав у 1921 р. у Сорбонні: “Головний герой – вигаданий… Історичні ж деталі взяті не з книг, а переписані з живого голосу. Про деякі з них я почув від мого батька, який воював на боці лібералів як доброволець, про інших – від його приятелів. Типи, пейзажі та звичаї я насправді спостерігав під час моїх мандрів Країною басків”.
Роман “Салакаїн Відважний” Бароха-і-Нессі вважав одним із найкращих і вивершених своїх творів.
У прозі Бароха-і-Нессі робив акцент не на характерах зображуваних людей, а на конфлікті їхніх ідеологічних позицій. Художнім орієнтиром для письменника слугували герої – “ідеологи” Ф. Достоєвського, характери яких, проте, у Бароха-і-Нессі не були настільки глибоко психологічно розроблені, як у російського письменника. У Достоєвського йому найбільше імпонувала концепція “поліфонічного роману”, передусім ідеологічна рівновага автора та його персонажів, невтручання автора у конфлікт ідеологічних позицій його героїв з метою компрометації або, навпаки, схвалення однієї з них. Бароха-і-Нессі створив зразки деперсоналізованої, інтелектуальної прози, художній метод якої близький до натуралізму.
Головним об’єктом зображення в його романах є сучасна іспанська соціально-політична дійсність, яку Бароха-і-Нессі змальовує в доволі непривабливому, критичному світлі. Ідейне підгрунтя романів письменника складають філософські ідеї І. Канта, А. Шопенгауера, Ф. Ніцше. У філософії останнього Бароха-і-Нессі імпонували ідеї бунту, сильної особистості. Іспанський критик Педро Салінас як основну рису головних героїв Бароха-і-Нессі. назвав прагнення до анархічного бунту проти життя, сенс і значення якого вони й самі не розуміють. Під впливом ідей Ніцше Бароха-і-Нессі художньо втілював у своїх романах концепцію т. зв. “активізму”, який акцентував увагу на ролі активної особистості та її вирішальному значенні для життя суспільства.
Для другого періоду (між двома світовими війнами) творчості Бароха-і-Нессі, який він характеризував як “певне блукання ідеями”, характерні загострення песимізму, розчарування в політичних і моральних ідеалах доби: романні трилогії “Агонія нашого часу” (1926), “Темна гущавина” (“La selva oscura”. 1931 – 1932), романи “Вечори в Буен-Ретіро” (1934), “Монлеонський священик” (1936).
Особливої популярності зажив роман “Вечори в Буен-Ретіро” (“Las noches del Buen Retiro”, 1934), який став першим твором трилогії під спільною назвою “Втрачена молодість”. Оскільки типовий барохівський герой-одиночка тут відсутній, то більшість критиків притримуються думки, що у “Вечорах… “діє “колективний герой”, “типово узагальнений як певний конгломерат співучасників підготовки національного краху Іспанії. Різношерсті герої об’єднані не якоюсь спільною ідеєю чи історичною метою – їх у них немає, – а всезагальним непоборним прагненням до особистих благ” (Г. Степанов).
Роман “Вечори в Буен-Ретіро” став надзвичайно цікавим документом двох важливих епох іспанської історії: епохи національної катастрофи 1898 року і трагічних 1936-1939 років.
В останній період творчості письменника, починаючи з кінця 30-х pp., його романи втрачають свою колишню критичну гостроту, Бароха-і-Нессі розчаровується в ідеях активізму і шукає компромісу з життям і епохою: романи “Сюзанна” (1938), “Лаура, або Самотність без кінця” (1939), “Готель “Лебідь” (1946), “Мандрівний співак” (1950). У 1944-1949 pp. Бароха-і-Нессі опублікував свої 7-томні мемуари “З останнього повороту дороги” (“Desde la ultima vuelta del camino”).
Переживши трагедію братовбивчої війни і ставши свідком встановлення “нового порядку”, якого він не прийняв і який не прийняв його, 83-літній Бароха-і-Нессі помер у 1956 р.
В. Назарець
(2 votes, average: 3.00 out of 5)