В “Богдані Хмельницькому” Мериме займає набагато більше проросійську позицію. Він, навіть, наділяє мовлення Хмельницького на вирішальній Раді такими словами: “З Московией ми є однією церквою, одним тілом, головою якого є Ісус Христос”. Наслідку об’єднання він більше не осмислює, але не втримується від точної характеристики різниці, що існувала між козацькою й московитской психологією
Коли магістрат Львова відмовився від переходу міста під владу Олексія Михайловича, пояснивши це повагою до присяги королеві, переяславский
Мериме ввів у французьку мову чимало українізмів, пов’язаних з козацтвом (un iessaoul, un kourgane, la boulava і т. д.) Важливим є таке нововведення, як “la cosaquerie”. Мериме створив його на зразок французького “jacquerie” (жакерия), спорIднивши в такий спосіб французьке селянське повстання 1358 р., що привело до
Ставитися те тої частини спадщини Мериме, що присвячена козацтву потрібно обережно. Якщо в “Козаках України” ми бачимо просто зацікавленість козацтвом як культурно-історичним феноменом, то в “Богдані Хмельницькому” відчувається політична тенденційність. Розібратися із цим феноменом неможливо без обліку тих змін, які відбувалися у Творчості Мериме протягом життя.
Якщо під час Липневої революції 1830 р. він у складі Національної гвардії захищав ліберальні цінності, то під час Лютневої революції 1848 р., знову в складі Національної гвардії – виступив проти повсталих робітників. Мериме боявся втратити те постійне місце в суспільстві, що він зайняв після кінцевого падіння Бурбонов в 1830 г.
Обіймаючи посаду інспектора історичних пам’яток Франції, Мериме рятує під час революційного безладдя античну колекцію Лувра й перетворюється з ліберала в консерватора. Головним для нього стає не Воля, а Порядок. Він відверто заявляє, що раніше він поетизував Волю, а тепер вона асоціюється для нього з жінкою, що під час барикадних боїв перерізувала горло офіцерові. Відразу ж після Лютневої революції починається зближення Мериме з російською елітою (И. С. Тургенєв, сім’я Трубецких і ін.).
Він вивчає російська Мова й усе більше цікавиться культурою слов’ян. Тут він не був єдиним. Уже існував “слов’янський цикл” Жорж Санд (“Про слов’янську літературу”, “Ян Жижка”, “Прокіп Великий”). Чимало уваги приділила письменниця слов’янському питанню в романах “Консуело” і “Графиня Рудольштадт”, хоча її в першу чергу цікавила боротьба польського й чеського народів за національну незалежність.
У повстанні таборитів Жорж Санд побачив один з перших проявів соціалістичного руху. Але в Мериме були зовсім інші політичні захоплення. В 1851 р. він підтримав переворот, що привів до диктатури Наполеона III, що, як відомо, підтримав дії російського уряду на території повсталої Польщі
Ми не можемо затверджувати нічого остаточно, адже не маємо документальних підтверджень. Але, як і у випадку з Вольтером, робота, пов’язана з підтримкою політичної лінії Російського уряду збіглася з істотним поліпшенням матеріального становища Мериме. В 1863 р. в “Журналь де Саван” виходить серія статей про Богдана Хмельницькому (якого в Польщі вважають зрадником).
Письменник оспівує позитивну роль гетьмана в історії й одночасно будує віллу в Каннах. А в 1864 р. виходить серія статей, що оспівує особистість Петра I ( ” Історія Петра Великого”). Імператорська сім’я Франції при цьому буквально обсипає Мериме почесними нагородами й званнями ( Великий хрест ордена Почесного легіону й т. д. ).
В 1869 р. виходить “Історія мнимої Єлизавети II” і знову Мериме виступає прихильником російського царату. Цього разу він виправдує Катерину II, що нібито знищила законну спадкоємицю престолу, дочка Єлизавети (князівну Тараканову). Мериме затверджує, що на матеріалі архівів імператора Олександра він установив: мнима дочка Єлизавети була звичайною аферисткою. І під час повені на Неві її навмисно ніхто не палив, вона сама зачахла в Петропавловской міцності від сухоти
До самої смерті Мериме виступав проти загального виборчого права й боявся народної держави, як вогню. Коли в 1870 р. диктатуру Наполеонові III скинули, стала зрозуміло: Франція все-таки таки йде шляхом парламентсько-президентської республіки, Мериме сказала: “Франція вмирає, і я хочу вмерти разом з нею”. Це були щирі слова, сказані незадовго до смерті. І тому здається дивної сугубо народна позиція письменника, що він демонструє в “Богдані Хмельницькому”. Адже вона не збігається з реальними політичними переконаннями людини, що під час диктатури обіймав посаду сенатора й ніколи не зневажав кар’єрними досягненнями
(2 votes, average: 3.00 out of 5)