Джерелом для релігійно-політичного сюжету трагедії послужила IV Книга Царств Старого завіту. Основу її конфлікту становить боротьба за владу представників роду Ахава, до якого належить сама Г., і спадкоємців роду Давида. У кривавій передісторії цієї боротьби є ланцюг злочинів, що породжують одна одну.
Предки і родичі Г., відомі непочитание пророків і відступництвом від віри в єдиного Бога, були знищені, за що вона, у свою чергу, зраджує смерті своїх численних онуків, знищуючи царський рід Давида. Одна дитина, Йоаш, був врятований падчеркою
Вся дія п’єси будується на протистоянні двох основних фігур: Г. – жорстокої цариці, що узурпувала владу, язичниці, що поклонялася Ваалові, і Єгоядин – первосвященика, що символізує віру в єдиного Бога, нетерпимого до іновірців і прихильникам законного спадкоємця на троні. Полярність релігійно-політичних поглядів підкріплюється полярністю характерів і натур. Єгояда – людина владна, розважливий, що вміє керувати умами й серцями людей, абсолютно впевнена у непогрішності своїх кінцевих устремлінь. Він – майстер “багатофігурного”
Він вміє вчасно мовчати і вчасно натхненно ораторствувати, він знає людей як духівник і вміє грати на їх почуттях: вразити уяву і підігріти пристрасті.
За висловом Е. Фаге, “він втягує людей у свої плани з мистецтвом дипломата, підтриманим авторитетом пророка”. Він таємно виховав у своєму храмі Йоаша, озброїв своїх прихильників і схилив на свій бік воєначальника цариці, заманив її помилковим ходом в храм, щоб убити її і звести на престол законного спадкоємця. Єгояда – центральна фігура трагедії: він присутній на сцені у всіх п’яти діях, в той час як Г. з’являється лише в трьох сценах трьох дій. Нервова, бентежна, з нестійкою психікою, яка шукає спокою і впевненості в інших, не маючи таких у собі, нескінченно стомлена роками влади, яка вимагає постійного напруження, боротьби і насильства, забобонна і підозріла, кидається з крайнощів у крайнощі в своїх політичних рішеннях, вона однозначно приречена на поразку в боротьбі з таким супротивником, як Єгояда.
Вона бачить віщий сон про винуватця своєї швидкої загибелі – Йоаша, але не дає наказу його вбити і в кінцевому рахунку приходить в розставлену Єгоядин пастку назустріч своїй смерті. Але саме вона – трагічна героїня Расіна, своєрідна попередниця Бориса Годунова. Г. встановила мир з сусідами, її держава захищене від ворогів: відкрита тиранія на відміну від прихованого змови Єгояди не є для неї самоціллю – “за кров батьків я кров нащадків пролила” – вона лише платить ударом за удар, злом за зло.
Але мир у душі, в якому вона так потребує, виявляється для неї недосяжний, і перший же мить слабкості – не прийняте вчасно жорстке рішення – стає для неї фатальним, позбавляє влади і життя.
Перед смертю вона кидає пророчі слова про те, що з часом в нинішньому отрока Йоаша прокинеться злочинна кров Ахава і історія боротьби за владу буде продовжена. Подальший хід подій підтверджує її слова: через 20 років Йоаш так само узурпує владу і вб’є свого зведеного брата Захарію в храмі. Тому релігійно-політичні змови і їхні талановиті виконавці відступають на другий план для Расіна.
На перший виходить Г. як правитель, монарх, який стає тираном, узурпатором, вбивцею, зберігаючи свою владу. Співставні чи взагалі мораль і високі моральні цінності з ідеєю влади чи вона автоматично скасовує ці норми, зумовлюючи таким чином етичний кодекс людей, що беруть цю владу в руки? Чи здатний взагалі людина, слабкий і недосконалий за своєю природою, не піддатися спокусі і не впасти в “мерзота”, зійшовши на трон?
Ці янсенистском орієнтовані питання про природу влади – основні для Расіна – виникають у зв’язку з долею Г. і роблять її істинної героїнею трагедії. Найбільш відомі виконавиці ролі Г. у Франції – А. Лекуврер, Дюменіль, Клерон, Рашель; у Росії – Є. С. Семенова.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)