11 клас
ТВОРИ З ЗАРУБІЖНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ОЛЕКСАНДР СОЛЖЕНІЦИН
“Архіпелаги” О. І. Солженіцина
В останні роки ми маємо можливість познайомитися з багатьма творами, від яких вольовим рішенням комуністичних ідеологів були насильно відлучені. Нам стали доступні твори В. Гроссмана, Г. Владимова. В. Набокова, В. Максимова, В. Войновича і багатьох інших письменників.
Серед цього потоку імен і блискучих творів виділяється ім’я О. І. Солженіцина, лауреата Нобелівської премії, класика нашої літератури.
Вже публікація в 60-х роках
Іван Денисович – проста російська людина, одна із багатьох, і в його долі, як у краплі води, відбилася доля багатьох мільйонів таких же жертв нелюдської тоталітарної машини радянської держави. Спочатку Солженіцин дав своїй повісті назву “Гу-854”. Такий був табірний номер героя (до речі, табірний номер самого Солженіцина “Гу-282”), Вже однією назвою повісті Солженіцин змушував думку читача рухатися в напрямку, зворотному до колективного пафосу знеособленості.
У повісті Солженіцина
Ми відчуваємо: на цього роботягу можна покластися і він багато чого може на-вчити.
Дослідження табірної теми було продовжено О. І. Солженіциним у монументальній праці “Архіпелаг ГУЛАГ”. Письменник працював над цим твором протягом довгих років, копітко збираючи свідчення очевидців, спогади, документи, які проливають світло на історію виникнення і функціонування системи репресивних органів у нашій країні. У цій книзі немає ніякого вимислу, вона базується тільки на документах, і в цьому її сила.
Прочитавши “Архіпелаг ГУЛАГ”, не можна залишитися байдужим, не можна продовжувати жити як і раніше, безпомічно розводячи руками і потураючи офіційній брехні, виправдовуючи власне боягузтво тим, що, мовляв, часи такі: історична повість О. Солженіцина – це, насамперед, заклик до нашої совісті. “Архіпелаг ГУЛАГ” – книга великої свободи духу, пам’ятник усім жертвам, про “чистоту” яких ніяк недосперечаються колишні кремлівські вершителі долі народу.
Завжди славилася російська земля праведниками, людьми з чистою совістю і гострим почуттям людської гідності. Солженіцин вірить у внутрішню силу російського народу. От його коротке оповідання “Матрьонине подвір’я”.
Важка, схожа на фатальне випробування доля, безпросвітне життя – от про що це оповідання. Але за трагічними обставинами знову підводиться непохитний характер простої російської жінки, сильної духом і непохитної у своєму пошуку правди.
Правда в Солженіцина-це у першу чергу совість, прагнення завжди “жити чесно”. Сьогодні, коли начебто прийшла довгождана свобода, і кожний одержав можливість висловлювати власну думку, цей заклик не втратив своєї актуальності.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)