Ганьбити Громадянина сан
И наслідувати тобі, зніжене плем’я
Перенароджених слов’ян?
Ні, не здатний я в объятьях сладострастья,
У ганебному ледарстві тягнути своє століття младой
И знемагати кипящею душею
Під тяжким ярмом самовластья.
Нехай юнака, своєї не розгадавши долі,
Осягнути не хочуть предназначенье століття
И не готуються для майбутньої боротьби
За пригноблену волю людини.
Нехай із хладною душею кидають хладный погляд
На нещастя своєї вітчизни
И не читають у них прийдешня своя
И справедливих нащадків докору.
Вони покаються, коли народ, повставши,
Застане їх в объятьях дозвільної млості
И, у бурхливому заколоті ища вільних прав,
У них не знайде ні Брута, ні Риеги.
У вірші “Я ль буду у фатальний час…” поет оголив іншу суспільну колізію. Тут Мова йде про те, що “юнака”, що відгородилися від активної участі в боротьбі, позбавляють себе можливості зрозуміти “призначення століття”, залишаються поза історією й приречені на ганьбу й презирство нащадків. Конфлікт між молодим поколінням і “століттям” осмислений Рилєєвим як суперечка громадянина
Зміст сучасного історичного життя – “фатального часу” – він розуміє як боротьбу із самовластьем “за пригноблену волю людини”. Він передбачає прийдешній “бурхливий заколот” і готовий пожертвувати собою. Він “розгадав” свою долю й усього себе присвятив вітчизні. Образ громадянина у вірші навмисно піднесений.
Мовлення його полум’яне, красномовна, насичена ораторськими зворотами. Слово “громадянин”, як і сполучення “ярмо самовластья”, “воля людини”, “нещастя…вітчизни”, “вільні права”, містило цілий комплекс суспільних понять і почуттів.
“Слов’янин” для декабристів – волелюбна, горда людина, сувора душею, непохитний тираноборец і патріот. Уводячи імена Брута й Риеги, Рилєєв нагадував про славного героя античної стародавності, стійкому, переконаному республіканці й про знаменитого вождя іспанської революції. Незважаючи на самітність громадянина, його голос голосний і переконуюче правдивий: за ним коштує Історія й він говорить від її особи. Минуле, сьогодення й Майбутнє як би зробили його своїм повпредом.
Тому громадянин волає й до традиційним національних доблестям, і до прийдешніх поколінь.
Мовлення громадянина, лірично схвильована, розрахована на більшу аудиторію. Вона звернена до тих, хто холодний і байдужий до суспільного блага. Це – “юнака” одного із громадянином віку (він говорить про своєму “столітті младом”), покоління й кола. Образ “юнаків” створюється стилістичними засобами, що сходять до інтимної лірики, до жанрів елегій, послань, романсів.
Рилєєв навмисно повторює ті самі характерні риси – “зніжене плем’я”, “ледарство”, “объятья сладострастья”, “хладная душу”, “хладный погляд”, “объятья дозвільної млості”.
Цивільна байдужість, ледарство, егоїзм, затверджує Рилєєв, перешкоджають суспільній активності дворянської молоді. Але ці почуття можуть бути переборені в боротьбі – у ній мужніє й загартовується характер. Розкриваючи перед “юнаками” сумну історичну перспективу, поет пророкує їм пізніше каяття, “справедливих нащадків докору”.
Його ціль – засудити пасивність незадоволеної, але нерішучої й не занадто відважної дворянської молоді, захопити історичним прикладами, високим змістом цивільної діяльності й самим образом суворого, непохитного й сміливого сина батьківщини.
У вірші “Я ль буду у фатальний час…” найбільше повно виразився той образ декабриста, жагучою й гарячою, чистого й високого душею, живим втіленням якого був сам Рилєєв.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)