Крім того, зовнішній і внутрішній мири не зображуються в його віршах з рівним або подібним ступенями подробиці. На першому плані в Анненского частіше – зовнішній мир, а прямих позначень почуттів і щиросердечних рухів суб’єкта в його віршах порівняно небагато. Інше важливе нововведення Анненского – використання буденних, повсякденних подробиць “зовнішньої” життя. Якщо колись образні емоційні паралелі черпалися поетами насамперед з миру природи пейзаж, зміна пір року, метеорологічні явища, то Анненский сміло використовує в
Саме деталі міського життя – транспорт, годинники, шпалери, повітряна кулька, музичні інструменти, лялька – стають у його лірику знаками щиросердечного досвіду, саме їхній поет наділяє властивостями психологічної ” надпровідності “.
На тлі поетичної традиції відносини між людськими переживаннями й зовнішнім миром складаються в лірику Анненского по-новому. Мир частіше дається не прямими описами, а через його відбиття в душі людини. І навпаки: динаміка щиросердечних переживань, “діалектика душі” – через навколишню людину предметний
Людина в поетичному світі Анненского жадає перебороти свою самітність, прагне до злиття з миром і з родинними йому душами, але знову й знову переживає трагічні переконування в можливості щастя. Насамперед, тому, що не може отрешиться від тягаря власної свідомості. Присутність зверненого на себе “гамлетівського” свідомості передано в першій строфі інтонацією здивування й самоіронії. Черги тривожних питань, що звучать у другий – четвертої строфах, підтримує картину болісної роботи свідомості
Дійсно, прийом психологічного паралелізму – один з найдавніших композиційних прийомів, характерний, наприклад, для народної поезії. Однак у поезії Анненского зв’язок між переживанням ліричного суб’єкта й станом навколишнього світу прямо не ларируется, вона вловлюється читачами завдяки складній системі образних асоціацій і емоційних відповідностей, тому що паралельні сфери даються не суцільними лініями, а переривчастим пунктиром
Однак завдяки імпресіоністичній, летучій манері створення образа однозначного зв’язку між словом “лики” і конкретною деталлю не виникає: асоціативно воно зв’язується й з головними “діючими особами” ліричної події – смичком і струнами, і – ширше – з будь-якими двома тянущимися друг до друга істотами. Ліричний сюжет зосереджений на двох зв’язані між собою предметах, але самі предмети витлумачені символічно, залучені в психологічні рухи й тому говорять про світ людських відносин. Цьому сприяє й форма драматичного діалогу, що розвертається в центральній частині вірша
Повернемося до аналізованого вірша. Як відповідність психологічних відносин миру речей у ньому використана винесена в заголовок пара “Смичок і струни”. Конкретність, речовинність цих предметів контрастує із крайньою зыбкостью людської присутності.
Відбувається своєрідна інверсія відносин між суб’єктом і об’єктом: психологічні якості здатність почувати, думати, страждати переносяться на предмети. Сигнал цього перевороту відносин – метафоричне використання слова “лики” стосовно скрипки. “Два жовтих лики, два сумовитих” при цьому асоціюються насамперед із двома ами скрипки: жовтий лак їхньої поверхні тускло відбиває світло запалених свіч
“Репліки” цього діалогу фонетично й ритмічно віртуозно імітують дотик смичка до струн. Особливо виразні звукові повтори в словосполученнях “нас треба” і “ти чи та, чи та”: словникове значення цих слів начебто розчиняється в самій звуковій імітації гри на скрипці. У другій і третій строфах помітна перевага одне – і двусложных слів: переривчастість слів протидіє ритмічної інерції чотиристопного ямба, насичує рядок сверхсхемными наголосами. Нерівна пульсація цих строф як не можна краще відповідає зворотно-поступальним рухам смичка й у той же час передає складний характер відбитих у вірші рухів душі
Вірш “Смичок і струни”, за свідченням мемуаристів, було одним із самих улюблених створень І. Ф. Анненского. Будучи за віком набагато старше всіх інших поетів нових плинів, він не любив демонстративних проявів емоцій і звичайно добре приховував свої почуття під маскою академічної коректності. Однак приймаючись за читання “Смичка й струн”, поет не міг зберегти буденного тону, властивого йому при ламации власних віршів
Зовні вірш сполучить у собі ознаки оповідання у віршах і драматичному діалозі Анненский називав свої вірші “п’єсами”. “Оповідальний” план цієї ліричної п’єси намічений пунктиром дієслів доконаного виду: “запалив: взяв: злив: не погасив: знайшло”. Цікаво, що суб’єкт цієї низки дій позначений гранично общо, неконкретно: спочатку невизначеним займенником “хтось”, а у фіналі – іменником “людина”, майже настільки ж невизначеним у контексті добутку. Сприйняттю читача або слухача пропонується лише событийная рамка, як би мінімальне сюжетне мотивування звучні в “п’єсі” діалогів
Мить пережитого щастя невіддільний від імпульсу болю, народжуваного свідомістю того, що щастя мимолетно. Мить гармонії – начебто короткочасний мираж. на тлі “темного марення” повсякденності. Але прагнення до гармонії непереборно, навіть якщо воно чревате загибеллю, як непереборна фатальний зв’язок музики й борошна – такі значеннєві асоціації, народжувані рухом вірша
(1 votes, average: 5.00 out of 5)