Замело дороги, завдало високі кучугури навколо незатишно старого будинку. Батьки давно виїхали, будинок спорожнів. Пушкін залишився в ньому з нянею Аріною Родіоновною.
Няня була йому вірним і єдиним другом в цю скрутну пору його життя. З нею вів він нескінченні розмови, розпитував її про старовину, читав їй щойно написані вірші і жадібно слухав її розповіді, казки, пісні. Вся мудрість і поетичність простої народної мови воскресала для Пушкіна в її нехитрих розповідях, і Пушкін жадібно вбирав кожне її слово…
Дні Пушкіна зайняті були
Не часто доходили до нього книжкові та журнальні новинки. До того ж поет весь час відчував тягар підневільного, засланця стану. Він не міг покинути занесеного снігами Михайлівського, – кожен крок його був відомий губернському начальству, і скільки часу триватиме таке тяжке становище, ніхто, звичайно, не знав.
Було від чого прийти в похмуре настрій.
Особливо важко давалася йому довга холодна зима, коли слухав Пушкін надривне спів хуртовини за вікном і розмірковував
Глухий, зимовий вечір. На дворі виє завірюха – ні зги не видно. У кімнатці тепло, – потріскує затоплена нянею пічка. Сама няня сидить на лавці і пряде свою пряжу… Пушкін тут же, біля столу, в теплому халаті…
Він дивиться у вікно… і прислухається до того, що робиться там, у відкритому snowy сфері.
* Буря мглою небо криє, То по покрівлі застарілої * Вихори снігові крутячи; Раптом соломою зашуршіт, * Те, як звір, вона завиє, То, як подорожній запізнілий, * Те заплаче, як дитя, До нас у віконце застукає.
Подивіться, з якою художньої чуйністю описує Пушкін цю звичну для нього завірюху. Він не задовольняється прямим зауваженням: вила хуртовина. Його очі, його вухо відзначають у ній різні відтінки, зазвичай приховані від поверхового спостерігача. Спочатку йде чисто зорове, загальне враження: небо покрите імлою, шалений вітер кружляє в полі снігові вихори.
Це всім видно і всім зрозуміло з першого ж погляду. Але далі поет переходить до самого голосу хуртовини. . . Для нього це не просто якийсь смутний виття вітру, його слух ясно розрізняє всілякі відтінки і переходи: то завивання звіра (вірніше за все, вовче виття), то плач дитини, то просто шерех солом’яному даху під поривами холодного вітру, то стукіт у віконце кого-то, хто заблукав в дорозі, втратив дорогу і, грузнучи в заметах, дістався нарешті до слабо мерехтливого вогника у вікні няніной хатинки.. .
Звернемо увагу на те, що весь уривок повний руху, життя. А це досягнуто тим, що Пушкін тут щедро користується дієсловами… Що робить хуртовина? Вона “криє небо”, “крутить вихори”, “виє”, “плаче”, “шарудить соломою”, “стукає в віконце”.
Різноманітні вироблені нею звуки, але всі вони зливаються в загальному музичному ладі строфи. Наголоси у словах падають переважно на звуки о, а, що саме по собі чудово передає завивання вітру. Так закінчується перша частина вірша.
Примітка. Якщо вас зацікавила інтимна лірика Пушкіна, то для індивідуального завдання на семінарі може бути обрана одна з таких віршів: “Чули ль ви за гаєм голос нічний”, “Повільно тягнуться дні мої…”, “Все скінчено…”, “Під небом блакитним країни своєї рідної… “,” Визнання “,” Для берегів вітчизни дальной “,” Красуня “чи інше.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)