Пушкін не раз і в прозі, і у віршах повторював, що осінь – його улюблене година року, тому поет описувала “сумовиту пору, очей очарованье” з надзвичайною переконливістю й емоційністю. Він розповідав про своє замилування: “Люблю…у багрець і золото одягнені ліси”. Поет оспівує “прощальну вроду”, незважаючи на швидке її завершення.
Він показує, як народжується в його душі натхнення, виникають поетичні образи, перетворюючи в ліричні створення.
Пушкін хотів заразити читача своєю особливою, небувалою любов’ю до осені,
Подібні у вірші образи осінньої природи – ліричного героя. У їхньому описі передаються враження поета, його почуття: “прощальна врода, природи увяданье, рідкий сонця промінь”.
Жанр добутку – вірш, тому велике уважність приділена ліричним переживанням. Головну роль в описі осіни грають епітети: “могильна прірва”, “свіже дыханье”. Пушкіна,
Пушкіна використовує прийом алітерації для опису шуму вітру: “У їхніх сінях вітру шум і свіже дыханье”. Велика кількість глухих приголосних звукоподражательно описує шелест листів і прохолодь. Розмір вірша – ямб. Поезія, написана ямбом, звичайно пофарбована у жвавий, веселий тон, що точно передає світлий щиросердечний стан автора.
Ритмічний візерунок розміру суперечить смутній тематиці вірша. При цьому не тільки не порушується єдність художнього враження від віршів, але, навпаки, точно цим створюється особлива принадність і виразність добутку.
У вірші не присутнє властиве ліриці Пушкіна наростаючий рух, переважають особисті інтонації. Особлива виразність створюється використанням лексики старого стилю: “осінній хлад”, “страждут озимини”, “мучиш”. “Осінь” цікаво римована: окремими строфами, по вісьмох віршів у кожній. Перший, третій і п’ятий рядки римуються між собою (“очарованье”, “увяданье”, “дыханье”); друга – із четверта й шостої (“врода”, “лісу”, “небеса”); останні два – приятелі із другом (“морози”, “погрози”). Така послідовність проведена через весь вірш.
Строфіка добутку – октава, завдяки якій створюється відтінок легкого смутку.
Спостерігається застосування синтаксичних прийомів, що підсилюють виразність мовлення. У вірші присутнє перенос із рядка “Так нелюбиме дитя в сім’ї рідної / До себе мене тягне”. Пушкіна неодноразово міняє порядок слів, використовує інверсію: “до звичок буття ще почуваю любов”.
У вірші зустрічається синтаксичний паралелізм: “Чредой злітає сон, чредой знаходить голод”.
Барвистість і пишність увядающей осіни Пушкіна вражає. Читаючи вірне, точне й реалістичне зображення картин природи, мимоволі хочеться особисто побачити гай у Болдіно, “останні лиси з нагих… галузей”, відчути “осінній хлад”. Здається, що осінь у вірші поетично олюднений, иносказательно, метафорично представлена у вигляді живої істоти (“сухотна діва”, “бедняжка хилиться без ремства й гніву”), пишно вбрана “у багрець і золото”. По-моєму, дане утвір – зразок прекрасного ліричного добутку, класика світової поезії
(1 votes, average: 5.00 out of 5)