Даний же вірш – послання до Языкову – відбиття думок Пушкіна і його поглядів на той момент. Добуток можна умовно роздягнулися на шість частин. У першої поет затверджує, що він близький Языкову за духом Творчості, що віршотворці, “один одному далекі по долі”, – родинні по природі свого натхнення.
Це натхнення тонко описане Пушкіним, він розуміє всю глибину поетичних настроїв, і пише: “Вони [поети] жерці єдиних муз, Єдиний пломінь їх хвилює…”. Поет повністю відданий служінню музам, і навіть клянеться ім’ям римського поета:
У другій частині говориться про те, що поет прийшов би сам у Дерпт (“Давно б на Дерптскую дорогу Я вийшов ранкової часом…”), щоб відвідати Языкова заради ” вільно-натхненної” бесіди з однодумцем. Думка наступної частини – неможливість цієї поїздки ( Пушкін все-таки перебував у посиланні): “Але злобливо мною грає щастя”, у даній цитаті щастя вжите в значенні “доля”, в окремому випадку – “самовластье”; далі думка логічно триває: “У селі… Я чекаю тебе…”.
У цій же четвертій частині ми знаходимо нагадування про предка Олександра
Вниманье дружне схилимо
До дзенькоту чарок і віршів,
И нудьгу зимових вечорів
Вином і піснями проженемо.
Кожна із частин складається (приблизно; чітких розмежувань немає) із двох чотиривіршів. Строф цих, відповідно, у вірші Дванадцять, однак восьма строфа утворена п’ятивіршем з римою aabbb. У друга, дев’ятої й дванадцятої рима кільцева, в інших – перехресна.
Вірш пронизаний почуттями самими теплими. Воно схожо на квапливе, але бурхливе дружнє вітання, і подібний ефект досягнуть за допомогою ямба, що робить ритм вірша швидше, і підкреслять такими дріб’язками, як швидка клятва, живий хід думки (приміром, відступ про прадіда). Своєрідна форма послання, ціль якої – викласти думки, убрана в образність; вона виразніше, ніж якби це було лист у прозі. Епітети, точні, яскраві, відображають суть поета, що відбувався в житті: дні – “заковані”, Михайловское – “изгнанья темний куточок”, юність – “розгульна”, бесіда з однодумцями – ” вільно-натхненна”.
А вечора із друзями – завжди живі й веселі, і це підкреслено поставленими поруч вином і піснями (або чарками й віршами).
Всі ці вірші – шедеври російської літератури. І послання ці – уже не послання. Вони – відбита пером Історія, відбита думка й життя поета. А поет, як йому властиво, неважливо, чи захоплений він реалізмом або романтизмом, чи темою дружби або волі, бачить мир таким, який він є, і, навіть якщо помиляється, несвідомо переносить на папір істину, – таке властивість його поетичного дарунка.
X
(2 votes, average: 5.00 out of 5)