Вже перші рядки вірша говорять про те, що поет веде розмову зі своїм читачем – однодумцем. Першим же словом – союзом “але” – Ахматова, можливо, відсилає читача до свого раннього вірша “Молюся віконному променю…” (1909г.). Сила Ахматової – в умінні висловити надособистісний, епічну стихію музики і гармонії з дійсним змістом.
Образ “ластівки” передає природне почуття свободи ахматовської мови, легкості і легкості її віршів, відчуття польоту над землею, над побутом. “Крилатість” віршів поетеси дослідники іноді
У візерунках і формі листя “клена” вгадується ясність і графічна чіткість її віршів, хоча в багатьох читачів любовна лірика Ахматової, в якій значне місце займає нещасна любов, викликає асоціації з плаче срібною вербою, часто з’являється в її віршах. І самі вірші Ахматової для нас звучать як молитви або як звуки благовеста, якими наповнюється наша душа, як мелодія, одухотворяющая нашу побутове життя, наші монотонні будні, як добра, радісна звістка. Вони провіщають про життя, пронизаної світлом віри і поезії,
А закінчується все вірш “невтомним стогоном”. Цей твір було написано в епоху, про яку Бродський сказав так: “Напевно, в історії Росії не було страшніше п’ятнадцяти передвоєнних років. Не було їх і в житті Ахматової “.
Вона перенесла і винесла загибель від рук режиму і першого чоловіка – поета Миколи Гумільова, і другого чоловіка – мистецтвознавця Миколи Пуніна, і долю сина, якого протягом вісімнадцяти років намагалася визволити з таборів.
І все-таки вона вистояла, вистояла в значній мірі і завдяки своїм віршам, завдяки своїй здатності слухати музику природи і тишу землі, завдяки здатності співчувати всім страждаючим людям. Ахматова, усвідомлюючи природність і неминучість нещастя, долає це нещастя і гідно протистоїть переважаючим силам долі.
“Але я попереджаю вас…”, як і багато віршів Ахматової, написано як “Останній вірш”, який закінчується словами: “А я без нього… умираю”, – як дійсно останній вірш. В одному з віршів Ахматової ми чуємо схвильований, але стриманий і тихий голос. І багато читачів, про які Ганна Ахматова сказала так:
“А кожен читач як таємниця,
Як у землю закопаний скарб…”, – багато читачів, які вміють слухати і чути її “неповторний голос”, звертають до неї ту благання, яку А. Блок звернув до Пушкіна:
“Дай нам руку в негоду,
Допоможи в німий боротьбі!”.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)