1. Самобутність творчості Михайла Михайловича Зощенко. 2. “Аристократки” у розумінні обивателів часів Зощенко. 3. Значення творчості Михайла Михайловича Зощенко. Уже перші сатиричні твори Михайла Михайловича Зощенко свідчили про те, що російська література поповнилася новим ім’ям письменника, не схожого ні на кого іншого, зі своїм, особливим поглядом на мир, громадське життя, мораль, культуру, людські взаємини Мова прози Зощенко також не був схожий на мову інших письменників, що працюють у жанрі сатири.
Зощенко у своїх добутках ставить
Такий, наприклад, персонаж оповідання “Аристократка” ГриГорей Іванович. Оповідання веде сам персонаж, тобто всю історію ми чуємо від першої особи. ГриГорей Іванович розповідає про те, чим закінчилося його захоплення аристократкою.
Потрібно сказати, що герой точно для себе усвідомив, як виглядають аристократки – вони неодмінно повинні бути в капелюсі, “панчішки на ній фільдекосові”, вона може бути з мопсиком на руках, і мати “зуб золотий”. Навіть якщо жінка й не належить
Викликають сміх залицяння героя за дамою, що сподобалася йому, – він приходить до неї “як особа офіційне” і цікавиться “у змісті псування водопроводу й убиральні”. Через місяць таких ходінь дама стала більш докладно відповідати кавалерові на питання про стан санвузла. Герой виглядає жалюгідним – він зовсім не вміє вести розмову з об’єктом свого інтересу, і навіть коли вони, нарешті, стали під руку гуляти По вулицях, він випробовує почуття незручності тому, що не знає про що говорити й тому, що на них дивиться народ.
Однак ГриГорей Іванович все-таки намагається прилучитися до культури й запрошує свою даму в театр.
У театрі йому нудно, а в антракті замість того, щоб обговорити происходящее на сцені, він знову починає розмову про те, що йому ближче – про водопровід. Герой вирішує почастувати даму тістечком, а оскільки грошей у нього “в обріз”, те він підкреслено пропонує їй “з’їсти одне тістечко”. Оповідач своє поводження під час сцени з тістечками пояснює “буржуйською соромливістю” через відсутність грошей.
Ця сама “буржуйська соромливість” заважає кавалерові зізнатися дамі в тім, що він стиснутий у засобах і герой намагається всіляко відволікти супутницю від руйнівного для його кишені поїдання тістечок. Це йому не вдається, ситуація стає критичної, і герой, знехтувавши свої колишні наміри виглядить культурною людиною, змушує даму покласти назад четверте тістечко, за яке він заплатити не може: “Ложі, – говорю, – взад!”, “Ложі, – говорю, – до чортової матері!” Комічно виглядає й ситуація, що коли зібрався народ, “експерти”, оцінюють четверте тістечко, сперечаються, “зроблений на ньому надкус” чи ні.
Не випадкова дія оповідання відбувається втеатре. Театр уважається символом духовної культури, який так не вистачало в суспільстві. Тому театр тут виступає як тло, на якому безкультур’я, невежественность, невихованість людей виступає найбільше яскраво.
ГриГорей Іванович аж ніяк не винить себе в случившейся історії, він списує свою невдачу в справах любовних на різницю в соціальному походженні зі своїм предметом захоплення. Він винить у всім “аристократку”, з її “аристократичним” поводженням у театрі.
Він не визнає того, що намагався бути культурною людиною, герой уважає, що намагався поводитися у відношенні з дамою як “буржуй нерізаний”, а насправді він “пролетаріат”. Саме смішне, що й дама мала до аристократії дуже далеке відношення – мабуть, справа обмежувалося лише зовнішньою подібністю із представницею вищого світла, та й то в розумінні ГриГорея Івановича. Про це свідчить і поводження дами, і неї мовлення Зовсім не як вихована й культурна людина, що належить до аристократії, вона говорить у фіналі оповідання ГриГорею Івановичу: “Задоволена свинство з вашої сторони. Які без грошей – не ездют з дамами”.
Все оповідання викликає комічний ефект, а в сполученні з мовою оповідача – сміх.
Мовлення оповідача пестрит жаргонізмами, просторечиями, каламбурами, ляпсусами. Чого коштує тільки вираження “аристократка мені й не бабі зовсім, а гладке місце”! Про те, як головний герой “вигуливал” даму, він сам” говорить так: “Прийму її під руку й волочуся, що щука”.
Даму він називає “отака фря”, себе порівнює з “буржуєм нерізаним”.
У міру розвитку дії оповідання герой уже не соромиться у вираженнях – велить дамі покласти тістечко “до чортової матері”, а хазяїн, за словами ГриГорея Івановича “перед пикою кулаками крутить”. Оповідач дає власне тлумачення деяким словам. Так, наприклад, триматися індиферентно – значить “ваньку валяти”. Цей герой, що претендує на звання культурної людини, таким не є. А всієї його спроби наблизитися до “культури” виглядають смішними Значення творчості Зощенко важко переоцінити – його сміх залишається актуальним і в сучасне нам час, тому що людські й суспільні пороки, на жаль, усе ще залишаються невикорінними
(2 votes, average: 3.00 out of 5)