ШАРЛЬ БОДЛЕР (1821-1867)
“АЛЬБАТРОС”
Сонет “Альбатрос” належить до циклу “Сплін та ідеал”. У вірші спостерігаються яскраво виражені автобіографічні мотиви. Подорожуючи майже рік південними морями та океанами, Бодлер спостерігав, як розважалися матроси:
На палубу несуть ясних висот владику.
І сумно тягне він приборкане крило,
Що втратило свою колишню міць велику,
Мов серед буйних вод поламане весло.
Ця картина збиткування над безпомічним птахом, що не міг злетіти з палуби, бо йому заважали непропорційно
Поет нагадує альбатроса, який вільно ширяє в небесному просторі завдяки своїм велетенським крилам, проте через них же (творче окрилення) стає вразливим і безпомічним на землі, легкою здобиччю нудьгуючої, несамовитої юрби:
Поет як альбатрос – володар гроз та грому,
Глузує з блискавиць, жадає висоти,
Та, вигнаний з небес, на падолі земному
Крилатий велетень не має змоги йти.
Як бачимо, сонет
Ще одне. Річ у тім, що альбатрос завдяки непропорційно великим крилам є водночас і володарем висоти, “королем блакиті” (ширяє в небі дуже довго, планеруючи завдяки розмахові крил), і безпомічним на землі (ті самі крила заважають йому ходити, роблять ходу кумедною, він стає беззахисним, легкою здобиччю ловця). Альбатрос не може злетіти з рівної поверхні, як це роблять інші птахи, а обирає для відпочинку місце на краю якогось провалля або на височенній щоглі корабля, щоб у разі потреби “впасти-злетіти”.
А хіба Поет, безстрашний у злеті творчої фантазії, володар висот духовності, не буває так само безпорадним “на падолі земному”, у побуті, хіба не заважають йому ходити поміж ницих заздрісних людців велетенські крила таланту?