Половина віршів “Горя від розуму” увійшла в прислів’я, як і перед-казав А. С. Пушкін. Про байки Крилова нема чого й говорити. Але в російській літературі існує ще одне джерело афоризмів роман И. С. Тургенєва “Батьки й діти”.
Може бути, це не таке багате джерело, як вірші Грибоєдова й Крилова, може бути, афористичность висловлень Базарова й інших героїв роману не так широко ввійшла в наш мовний побут, але й жанр філософського роману Тургенєва це не жанр комедії або байки. І все-таки… “Природа не храм, а майстерня”.
Весь
Втім…
Забута нині дискусія про фізиків і ліриків у пору науково-технічної революції років двадцять тридцять назад проходила під цим зна-кому. Дивно точно і ємко сформулював Тургенєв вустами свого
“Люди що дерева в лісі”… Звідси один крок до знаменитого: “Ліс рубають друзки летять”. “Жоден ботанік, як говорив Ба-Зарів, не стане займатися каждою окремою березою”. Конеч-Але, якщо між деревиною Алл С о ч. Р У и людиною не вбачається принци-пиальной різниці (а деревина це адже навіть не жаба!
), всег-так найдеться “ботанік”, що пустить на друзки “російський ліс”. І пустили. Отож, якщо первісна людина бачила в дереві дріаду, у струмку наяду, тобто душу, то від фізіолога Базарова, не бажаю-щего бачити душу в самій людині, один крок до якого-небудь ки-борга. І цілком у дусі цієї логіки відношення Базарова до любові. У жаб хіба є любов?
А ми з тобою ті ж жаби. Виходить, немає таємничих відносин між чоловіком і жінкою. “Mbi, фізіологи, знаємо, які це відносини”. А жінки… “Вільно мислять між жінок тільки виродки”, уважає Базарів
У тота-литарном державі чудовий герой Тургенєва зробила б ка-рьеру Благодійника з роману Замятіна. Особистість відміняється, поэ-тому всі “Ми”. Любов відміняється, усім видаються квитки на “фізіологічні відносини”. Воля думки теж ні до чого. Вільно не мислять уже ні жінки, ні чоловіка.
Втім, для себе Базарів залишає деяку недосяжну для інших высо-ту. Відомо його висловлення: “Коли я зустріну людини, кото-рый не спасував би переді мною, тоді я зміню свою думку пр самому себе”.
Виходить, “ми з тобою” жаби, “тварини тремтячі”, а Базарів-Те, виявляється, “право має”, говорячи словами іншого “надлюдини”, що уже не жаб “розпластав”, а челове-ка вбив. И для Раскольникова людина теж була жабою, “ушию”. Втім, деякі цікаві в анатомічному отно-шении екземпляри таким надлюдинам навіть дуже подобаються
“Отаке багате тіло! Хоч зараз в анатомічний театр” так оцінює Базарів прекрасний екземпляр “тої ж жаби”. Колись ми писали Твір на тему: “Чому Одинцова не отве-тила на любов Базарова?
” А ви б відповіли на “любов” индиви-дуума, що хтиво прикидає, як краще пустити вас під скальпель? Як і слід було сподіватися, Природа зуміла помститися за себе, “жаба” виявилася не “твариною тремтячої”, а “царевной-ля-гушкой”, таємницю якої Базарів не осяг, “спасувавши” перед непо-стижимой природою й величчю Всесвіту. Зміркував герой Турге-Нева таки пізно, що він “атом”, “математична крапка”. Раніше він готовий був відмовитися навіть від неба (“Я дивлюся в небо тільки тоді, коли хочу пчихнути”), а тепер побачив, що “може бути, точно, усяка людина загадка”.
Останній афо-ризм у житті Базарова його слова, звернені до Одинцової: “Дуньте на вмираючу лампаду, і нехай вона згасне”.
Поэтично. І слова ці сказав уже не той Базарів, що гордо провозгла-шалий: “Рафаель гроша мідного не коштує”. І не той Базарів, що рекомендував “не говорити красиво”.
Страшне, згубне ослепле-ние, за яке Базарів поплатився життям, що він усвідомив (недарма останні його слова перифраз із “Гамлета” “тепер темрява”) доля тих, хто зазіхає на загадку життя, передвіщений-ный автором великого роману. Але в мене є улюблений герой у цьому романі, і є улюблений афоризм. Це, по-моєму, ключові слова добутку, сказані ключовим героєм, Павлом Петровичем. “Матеріалізм, що ви проповідуєте, був уже не раз у ході й завжди виявлявся неспроможним”.
Про цьому й написаний роман Тургенєва. У романі показано, як зазнала краху передова теорія, виражена в афоризмах, тому що ніякі розумники й сверхчеловеки, ніякі Чацкие й Базаровы, сам передові й розумні, не зможуть зрозуміти “живе життя”, а тим більше сформулиро-вать її сутність у двох помітних словах. Як бачимо, засобу вираження авторської позиції в тургенєв-ском романі різноманітні.
Це й композиція добутку, і ав-торские характеристики, і коментарі, і деталь (найчастіше симво-лическая), і пейзаж. Мотиви й образи попередньої литерату-ры (ремінісценції з пушкінської поезії, “Героя нашого време-ні” Лермонтова, балад Жуковського, навіть грецької міфології) створюють своєрідний интертекст (літературний і міфологічний контекст) роману, що допомагає виявити авторську позицію
По-різному можна інтерпретувати таке, здавалося б, точне, ясне, що нагадує формулу назва (“Ні батьки, ні діти”, дотепно помітила Тургенєву одна читачка). І все-таки цей роман завжди залишиться одним із самих загадоч-ных добутків світової літератури поряд з “Горем від розуму” Грибоєдова; у цих книгах відбиті споконвічні протиріччя чоло-веческой життя максималізм юності й життєва навчений-ность, безкомпромісність і вміння прощати, дерзання й філософ-ская споглядальність… Що краще? Відповідь на це у вічності, у спо-койствии “байдужої природи”, в останніх, примирних рядках роману.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)