Панас Мирний (1849-1920 pp.)
Життєвий і творчий шлях
В історії української літератури другої половини XIX століття творчість Панаса Мирного посідає ви значне місце. Літературу Панас Мирний розцінював як могутній засіб боротьби проти соціального гноблення. Письменник вважав, що літературні твори повинні активно втручатися у життя, викривати ворожі, підступні дії панівних класів, нести світлий ідеал майбутнього.
Панас Мирний (Панас Якович Рудченко) на родився 13 травня 1849 року в родині бухгалтера повітового казначейства в місті Миргороді
Чиновницька служба Рудченка почалася в 1863 р. в Гадяцькому повітовому суді. Наступного року він переходить у повітове казначейство помічником бухгалтера, а згодом, після короткочасного перебування в Прилуках, обіймає цю саму посаду в Миргородському казначействі. Так минули перші вісім років служби в невеликих містах Полтавщини.
На цей час припадають його перші спроби на ниві літературної творчості
Прикладом для нього був старший брат Іван, що вже з початку 60-х pp. публікував свої фольклорні матеріали в “Полтавских губернских ведомостях”, друкувався в “Основі”, а пізніше видав окремі збірники казок і пісень, перекладав оповідання Тургенєва, виступав у львівському журналі “Правда” з критичними статтями.
Панас Мирний почав писати художні твори в середині 60-хроків, коли селянство після скасування кріпаччини одержало “голодну волю”. Чотири пореформених десятиріччя – суцільний процес повільного болісного вмирання. Селяни постійно недоїдали і під час неврожаїв десятками тисяч умирали від голоду та епідемій.
Ці жахливі події знайшли свій відбиток у творах П. Я. Рудченка. Перші твори письменника (вірш “Україні” та оповідання “Лихий попутав”), підписані ім’ям Панас Мирний, з’явилися за кордоном, у львівському журналі “Правда” в 1872 р.
У цьому журналі 1874 р. побачили світ нарис “Подорож од Полтави до Гадячого” та оповідання “П’яниця”, а в 1877 р. в Женеві з’являється повість “Лихі люди”, яка стала помітним явищем у літературному процесі. У повісті вперше було показане розмежування в середовищі інтелігенції. Письменник сміливо наголошував, що “лихі люди” то не революціонери, а ті, хто намагається врятувати занепадаючу систему.
Ще 1875 р. в сцівавторстві з братом Іваном Біликом Панас Мирний закінчив роботу над романом “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”. Того ж року твір подано до цензури, але в зв’язку з так званим Емським указом 1876 р. цей твір не був опублікований і теж вперше з’явився в Женеві у 1880 р.
У другій половині XIX століття болючі проблеми, що бентежили Царську Росію, знайшли своє відбиття в творах російських письменників (“Що робити?” М. Чернишевського, “Кому на Русі жити добре?” М. Некрасова та інші). Ці твори порушували життєво важливі теми, викривали експлуататорський характер класового суспільства дореформеного і особливо пореформеного періоду, закликали до боротьби і пошуку виходу із тяжкого становища, намагаючись дати відповідь на одвічні питання: хто винен у цьому становищі? і що робити?
Свій найвизначніший роман “Хіба ревуть воли, як ясла повні?” автор задумав ще 1872 р. під час подорожі від Полтави до Гадяча. Того ж року він написав повість “Чіпка”. Пізніше вона була доопрацьована у співавторстві з Іваном Біликом і переросла у багатоплановий роман “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”.
Тоді ж письменник займається зібранням фольклорних матеріалів. Частина зібраних П. Рудченком фольклорних матеріалів була згодом опублікована його братом Іваном Біликом у збірниках “Народные южнорусские сказки” (1869 p., 1870 p.) та “Чумацкие народные песни” (1874 р.).
Незважаючи на те що в 70-80-х роках письменник продовжує інтенсивно працювати, його твори, у зв’язку з цензурними переслідуваннями українського слова в Російській імперії, друкуються переважно закордоном.
Тільки в середині 80-х pp. твори Панаса Мирного починають друкуватися на Наддніпрянщині: на сторінках альманаху “Рада”, виданого М. Стариць-ким у 1883-1884 pp., публікуються перші дві частини роману “Повія” та два оповідання з циклу “Як ведеться, так і живеться”. 1886 р. в Києві виходять збірник творів письменника “Збираниця з рідного поля” та комедія “Перемудрив”. Одночасно твори Панаса Мирного продовжують з’являтись і в західноукраїнських збірниках та журналах, де друкуються такі його твори, як “Лови”, “Казка про Правду та.
Кривду”, “Лимерівна”, переспів “Дума про військо Ігореве”.
Літературна творчість Панаса Мирного тісно поєднувалася з його громадською діяльністю. Ще з 1875 р. він брав участь у нелегальній роботі революційного гуртка “Унія”, утвореного у Полтаві; під час обшуку в нього було знайдено заборонену політичну літературу.
Особливо посилюється громадська діяльність Панаса Мирного напередодні і в період першої російської революції. Він виступає з закликами до єднання всіх прогресивних сил у боротьбі за свободу й рівноправність жінок, співпрацює з журналом “Рідний край”, що 1905 р. почав видаватися в Полтаві. У ряді своїх творів (“До сучасної музи”, “Сон”, “Добратів-засланців”) письменник відгукується на революційні події.
Міцними були зв’язки Панаса Мирного з діячами української культури – Лисенком, Старицьким, Карпенком-Карим, Кропивницьким, Коцюбинським, Лесею Українкою, Заньковецькою. Як член комісії міської думи він взяв активну участь у спорудженні пам’ятника І. Котляревському в Полтаві.
Панас Мирний висловив глибокий протест проти заборони вшанування пам’яті Шевченка в 1914 р. Не дивно, що в 1915 р. поліція розшукує “політично підозрілу особу” Панаса Мирного.
Не бажаючи ускладнювати свої службові стосунки, письменник весь час конспірувався, його особа для широких кіл читачів та, як бачимо, і для офіційних властей була таємницею. До того ж Панас Мирний був людиною виключної скромності і вважав, що треба дбати не про власну популярність, а про працю на користь народові. Вже незадовго до смерті в листі до знайомого І. Зубковського він просить не розкривати його псевдоніма.
Після встановлення Радянської влади на Україні Мирний, незважаючи на свій похилий вік, іде працювати в Полтавський губфінвідділ.
Помер, Панас Мирний 28 січня 1920 р. Поховано його в Полтаві. Згідно з постановою уряду Української РСР в будинку, де жив письменник з 1903 р., створено літературно-меморіальний музей. У1951 р. в Полтаві письменникові було відкрито пам’ятник. ?
(1 votes, average: 5.00 out of 5)