Дмитро Павличко
(нар. 1929)
Дмитро Васильович Павличко – український поет, перекладач, громадсько-політичний діяч. Народився 28 вересня 1929р. в селі Стопчатові на Івано-Франківщині у селянській родині. Від осені 1945p. по літо 1946р. був ув’язнений за сфабрикованим сталінськими каральними органами звинуваченням у приналежності до УПА. 1953р. закінчив філологічний факультет Львівського університету. Завідував відділом поезії редакції журналу “Жовтень” (нині – “Дзвін”), після переїзду до Києва працював у секретаріаті СПУ.
В
Визначальною особливістю творчості Д. Павличка цього періоду була підкреслена публіцистичність, громадянська напруга художнього слова, хоча, звичайно, молодий поет вимушений був іти й на певні компроміси з пануючою тоді ідеологією. Та вже збірка “Правда кличе” (1958), яка побачила світ на самому початку хрущовської “відлиги”, засвідчила, що він був сповнений віри в можливість появи в тогочасних суспільних
Етапною для Д. Павличка стала збірка “Гранослов” (1968), в якій автор утверджував ідею незнищенності національної культури. Але чи не найповніше талант поета розкрився в його ліриці. Збірки “Сонети подільської осені” (1973), “Таємниця твого обличчя” (1974, 1979) стали помітним явищем в українській літературі другої половини XX ст. Традиції пристрасного слова І. Франка продовжують книги поезій “Спіраль” (1984), “Поеми й притчі” (1986), “Покаянні псалми” (1994). Перу Д. Павличка належить також антологія перекладів “Світовий сонет” (1983).
Літературно-критичні праці зібрані в книжках “Магістралями слова” (1978), “Над глибинами” (1984), “Біля мужнього слова” (1988). Д. Павличко – один з організаторів Народного Руху України, Демократичної партії України.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)