(1889-1956)
“Сидить дід Свирид на колодках. Сидить, стружить верболозину. – Як діла, дідусю? драстуйте!
– драсігуйте! діла? діла – нічого! діла, як кажуть оці песиголовці, – гут! – І по-німецькому, дідусю, навчились? – Атож. У соприкосновенії з ворогом був, – от і навчився”.
Дідусь розповідає, що од нього троє ворогів загинуло. Ось як це було.
Фашисти підходили до села, де залишилося лише кілька старих бабів, а дід Свирид був за річкою у партизанах. Він варив їм Їсти, кози пас. Одного разу дід пішов подивитись, що там фашисти
Човном перебрався через річку і “висадився десантом у себе ж таки в березі”, “замаскувався і сидю, в хаті, бачу, світло горить, гомонять, чую, дехто співати зривається”.
Дід Свирид вирішив почекати, поки вороги заснуть. Аж ось на ганок вийшло троє: двоє фашистів, а третій – Панько Нужник – староста, батько його колись крамничку в селі держав.
Усі троє пішли у хлів спати на сіні, бо в хаті було душно. дід почув, що вони вже заснули, стали хропіти, узяв вила-трійчата і почав бити фашистів. Вони кричать:
– Вас іст дас? А Нужник: – О рятуйте! Хтось із землі з зенітки
Дід подумав: “Ага, … сукини ви сини, уже мої вила вам за зенітку здаються, почекайте, ще не те буде”.
Зробивши свою справу, дід знову перебрався на другий беріег. Пізніше чув, що фашисти і староста за три дні померли.
Дід Свирид Не пам’ятав, скільки йому років: сімдесят дев’ять чи вісімдесят дев’ять. Тепло й з гумором згадував свою бабу Лукерку, “яка б сама на дивізію з рогачем пішла”.
Від самого тільки голосу Лукерки дід міг впустити сокиру з рук.
“Як на теперішню техніку, так чиста тобі “катюша”. Я з нею так напрактикувався, що ніяка війна мені ані під шапку. Наступати на Лукерку, щоправда, я не наступав, більше одбивав атаки, а воюватися доводилось мало не щодня”.
Якось дід Свирид із кумом добре випили. Аж тут повернулись із церкви Лукерка.
– держись,- кажу,- куме, битва буде! Якщо поодинці, будемо биті. давай згуртуємось у військове соєдінєніє, бо інакше – розгром. Перемеле живу силу й техніку!
Але дід з кумом припустилися тактичної помилки – не поховали рогачів. Лукерка схопилася за рогача – і на них, а вони відійшли на “зарані підготовані позиції – в погрібник”. Сиділи там, в “окруженії”, аж поки кум не вирішив прориватися до своєї Христі на пироги.
Кум перехрестився, рвонув і таки пробився “в розположеніє своєї Христі”. А дід Свирид просидів у погрібнику аж до вечора, поки Лукерка не сказала, щоб ішов їсти галушки, бо зовсім охляне. “Бойова булгі покійниця!”
Одного разу Лукерка тіснила обох аж до водяного рубежа, до річки. А вони, не вміючи плавати, стояли так, щоб рогачем не дістало. Лукерка й каже:
– Мокнете?! Мокніть, іродові душі, я з вас конопель натіпаю! Тому після такої “практики” дід вже нічого не боявся. Шкодував тільки, що кума немає.
Той і льотчиком хорошим був.
Якось полізли дід із кумом трусити кислиці. Трусять, а Лукерка збирає. Вирішили чоловіки перекурити, аж тут Лукерка як гримне на них:
– Знову за люльки!
Обидва “як стій з кислиці у піке”. Кум приземлився, щоправда скапотував, а Свирид з піке – в штопор, із штопора не вийшов і, протаранивши Лукерці спідницю, врізався в землю. “За півгодини тільки очунявся, кліпнув очима, дивлюсь: ліворуч стоїть кум, аварію зачухує, праворуч Лукерка з цеберкою води. Ворухнувсь – рулі повороту ні в руках, ні в ногах не дей-ствують, кабіна й увесь фюзеляж мокрі-мокрісінькі… “
Врятувала Свирида жінчина спідниця: якби не вона, угруз би був у землю по самісінький руль глибини. А Лукерка ще й глузує з них: “Ех, льотчики,- каже,- молодчики!”
Коли прийшли свої, дід демобілізувався. Став робити пищики дітям у дитячий садок і виглядати колгоспну череду з евакуації. “Треба випасати, треба відбудовувати”,- сказав дід і дуже жалкував за кумом. Він запитав співрозмовників:
– Хочете, може, “зенітку” мою побачити? Ось вона! “І погладив ніжно дід Свирид свої вила-трійчата… “
(1 votes, average: 5.00 out of 5)