Генрі Лонгфелло ще за життя став одним із найпопулярніших поетів у себе на батьківщині. Він був одночасно і поетом, і вченим-філологом. У період формування американської національної культури намагався залучити своїх співвітчизників до художніх надбань Старого Світу, але разом із тим він захоплювався і міфами американських індіанців – корінного населення Північної Америки. Індіанці мали своєрідну і досить високу духовну культуру. У їхньому фольклорі відбивалися прагнення народу до свободи, а мужність, чесність і уміння обстоювати народні
Цей вождь часто носив ім’я Гайявата.
“Піснею про Гайявату” назвав Генрі Лонгфелло свою поему, яку він написав у 1855 році. У центрі її – Гайявата – вождь індіанців, який поєднує у собі риси особи історичної, яка жила у XVІ столітті, вождя Мотабазе та міфологічного, казкового персонажа.
У першому розділі поеми автор розповідає,
По річках і по рівнинах
Всі зібралися народи:
Делавари, і Магоки,
І Чоктоси, і Команчі,
Йшли Шошони й Чорноногі,
Йшли і Поні, і Омеги,
Йшли Мендени та Дакоти,
І Гаргони, й Оджібвеї, –
Всі зібралися народи
На те гасло Люльки Миру.
Настрій їх був бойовий. У душі палала ненависть, жажда помсти.
В їх очах смертельний виклик,
У серцях – кривава неристь,
Ворожнеча з батька-діда,
Стародавня спрага помсти.
Гітчі-Маніту, поглянувши на присутніх, закликає їх примиритися й жити “як брати”.
Ваша сила – у єднанні,
А незгода – ваше лихо;
Хай же буде мир між вами,
Як між рідними братами.
Він також повідомляє їм, що буде у них пророк, який накреслить їм путь до порятунку.
Я пошлю до вас пророка,
Що звільнить усі народи,
Поведе вас, буде вчити,
В праці й горі буде з вами,
Як підете за пророком,
Жити будете в достатку,
Коли ж будете свавільні,
Всі загинете без сліду.
Цим пророком і був Гайявата – мудрий і безстрашний вождь племені. Правнук Місяця, син Західного Вітру, він викликає захоплення своєю шляхетністю і мужністю.
Виконуючи наказ Володаря Життя, індіанці змивають у водах ріки свої криваві окраси, закопують зброю та, запаливши Люльки Миру, рушають у зворотню путь.
Мовчки воїни набрали
В руки глини на прискалку,
Поліпили Люльки Миру,
Наламали очерету,
Чубуки убрали пір’ям
Та й пішли собі додому.
Земля наша велика і щедра. її вистачить усім, хто прагне мирно жити й творити. І в ім’я миру, щастя на землі треба подолати всі непорозуміння й міжусобиці – така основна думка твору, який є актуальним і сьогодні, бо час від часу на цій квітучій привільній землі спалахують війни. І чи не час народам знову, запаливши Люльки Миру, почати будувати мирне життя на всій землі, щоб не гриміли снаряди ні на Сході, ні на Заході, щоб не уривалося ніколи людське життя? Щоб скрізь на землі був спокій, мир і злагода – запорука щастя і добробуту.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)