Олександр Довженко був закоханий у природу свого рідного краю, вважав, що тільки природа пробуджує творчі сили людини.
Семирічний Сашко жив тихо і просто, бо його оточували мудрі, красиві люди. “Боже мін, скільки ж прекрасного і доброго було в моєму житті”, – згадував уже дорослий талановитий митець. І в його уяві з’являлася хата, робота на сінокосі, маленька кімнатка, де він сміявся і плакав. Сашкові здавалося, що він не ходить, а тільки літає, ледве торкаючись землі. Рідний край, де все блищить і сяє.
У лісі на нього чекали горіхи,
Письменник згадує город, який серед літа вже не вміщався своїми рослинами, “і вони дерлись на хлів, повзли на тин”. Та він бачить головне: на Десні живуть працьовиті мудрі люди. Але гнітить їх експлуататорський лад, і дивно було, що люди праці живуть у тяжких умовах.
Довженко згадує свого прадіда Тараса, який навчав його розгадувати дивовижні таємниці природи. Дід мав “волохаті натруджені,
Столітня прабаба Марусина згадується прудкою та всевидящою. Дід Семен гарно вмів розповідати казки, лагідно розмовляв з правою, грушею, дуже любив коней. Дядько Самійло, сильний, обдарований, а косар такий, що “легко і вправно обкосив би всю земну кулю”. Одарка Єрмолаївна, мати Довженка, мала “свій талант”: вона любила саджати що-небудь у землю, щоб “проізростало”.
Чомусь батько запам’ятався йому з дуже сумним поглядом, мабуть, злидні здолали. Жити серед таких людей, відчувати свій зв’язок з ними – справжнє щастя!
“Зачарована Десна” знайомить і з почуттями малого Сашка, і з думками вже талановитою письменника. Це задушевна лірична сповідь письменника, напоєна любов’ю до рідного краю, до праці народу, до України з її великим, але скорботним минулим і з великим радісним майбутнім.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)