За що я люблю вірші С. Єсеніна
А хто може відповісти на питання, за що любиш?
Хіба я знаю? Просто він мені близький, може, то гени моїх пращурів даються взнаки. Як і він, я не знаю сільської праці.
Тобто він знає, але не пише про це, а я просто не знаю. І наше село – то просто місце, де людина може залишитися наодинці з небом, із річкою, з полем, на якому золотавиться пшениця.
Клен ты мой опавший,
Клен. заледенелый,
Что стоишь согнувшись
Под метелью белой.
Так і я міг би написати і написав би обов’язково, якби Єсенін не
У місті ти поспішаєш, штовхаєшся у переповнених трамваях і метро, від сусідки болить голова, залізо скрегоче і обдає тебе газами з вихлопних труб, а може іще щось. Ти не побачиш першої сніжинки, а сніг чи іній завжди “кольорові”. У селі немає натовпу чужих людей, а всі або рідня, або свояки.
Там не поспішають, навіть коли часу обмаль.
К черту я снимаю свой пиджак английский.
Ну-ка, дайте косу, я вам покажу!
Я ли вам не свойский, я ли вам не близкий,
Памятью деревни я ль не дорожу…
У селі всі свої, через те навіть худоба така
Правда, я непитущий, але й до мене вже приходив отой “чорний” – справді, “прескверный гость”. Нечисте сумління справді тягар, задуха вночі, і вдень неможливо подивитися в чисті очі дитини чи звірятка.
А за ним по густой траве
Скачет красногривый жеребенок.
Милый, милый, смешной дуралей!
Ну куда он, куда он гонится!..
А нікуди. Він доганяв нас. Він хотів повернути часи,
Когда пару красивых степных россиянок
Отдавал за коня печенег.
Не повернути, і ми це розуміємо. Він і я. Кожна хвилина – то мить прощання…
Для Єсеніна – з друзями, з жінками, які б могли зробити його щасливим…
Вы помните? Вы все, конечно, помните,
Как я стоял, приблизившись к стене.
Взволнованно ходили Вы по комнате
И что-то резкое в лицо бросали мне.
Любимая! Меня Вы не любили…
Для мене – з надіями, яким уже не судилося справдитися, з ілюзіями, які вже розкрили свою ілюзорність. Це ж буває у будь-якому віці. Та і Єсенін всього тільки вдвічі старший, і його питання – то питання наші, з оглядом на час, тобто моду і прочитані книги. А в декого навіть і непрочитані.
Оцього розуміння швидкоплинності життя так невистачає більшості людей, і вони живуть у міріадах дрібних справ і справочок.
Єсенін навчає зупинитися й роздивитися навколо: чи з тими людьми спливає моє неповторне життя. Навіть якщо є потойбічне, я там уже буду не такий і життя моє там буде інше.
Але час, відведений на спілкування з поетом, закінчується.
До свиданья, друг мой, до свиданья.
Милый друг, ты у меня в груди…
(2 votes, average: 5.00 out of 5)