Дорога моя ненько! Рідна Україно! Квітучий неповторний краю… Моє серце, душа, душа моя переповнюються великою Любов’ю до тебе, до твоїх безмежних лісів і степів, до унікальної неповторної архітектури, до народу, талановитого і щедрого, люб’язного й доброзичливого, добропорядного і чесного… Паралельно з любов’ю вживається в мені тривога.
Чим вона викликана? Можливо, тим, що за політичними амбіціями наші “державні мужі” забули про свій люд?! А може, тим, що сьогодні втрачено ідеали, знизився рівень духовності, поваги до людини,
Усе частіше на екранах телевізорів ми бачимо старенькі обличчя наших дідусів і бабусь, що захищали рідну землю в далекому 1941-1945 роках, відбудовували державу після страхітливих воєнних років, ставили її на ноги, бо безмежно бажали й дбали про своє майбутнє й життя своїх дітей…
І що ж ми маємо? Сміхотворно з уст депутатів Верховної Ради звучать слова про підвищення пенсій, про пільги. Хотілося б дізнатися, чи є у них свої матері й батьки, як вони живуть, чи задоволені 500 гривнями, за які можна прохарчуватися днів 10.
А далі що?
Вибач, дорога моя матусю, за таку відвертість.
Я подумки звертаюсь до тих, для кого життя існує лише у формі гривні чи долара. Схаменіться, філософія життя так, що кожному з нас визначено не такий вже й довгий час перебування на землі.
Це істина, яка не потребує доказів. То, може, ви отямитеся й будете працювати на державу, щоб забезпечити її майбуття. Згадайте своїх пращурів.
Вони були працьовитими людьми, любили землю, й вона відповідала їм сторицею. А коли треба було боронити її, забували про все: брали в руки граблі, коси, а то й просто каміння й грудьми відстоювали незалежність, щоб забезпечити своїм внукам і правнукам щасливе життя.
А ви, олігархи, грошові мішки, чи забезпечите майбуття своїм нащадкам. Ви, мабуть, переконані в тому, що гроші – найбільша сила на землі. Ні, шановні панове! Гроші – то тимчасове щастя.
А ось духовність – то вічне. Принижуючи одне одного, брешучи одне одному й народові в цілому, ви нагадуєте мені загнаного вовка. Я не заздрю вам, а співчуваю.
Ви втратили мораль, духовність. І якщо ви й надалі проторюватиме грошові стежки, то про яке майбуття рідного краю може йти мова.
Однак я не песиміст. Переконана, що грошовий перерозподіл закінчиться незабаром. Переможе здоровий глузд.
Ми зрозуміємо, що рухає життя духовність. І тоді розквітне наш рідний край.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)