Тепер пускай з нас один, З молодих людей, найдеться – ворог шукань, … Вони негайно: розбої! пожежа! І просливет у них мрійником! небезпечним!!
А. З. Грибоєдов Заголовок у художньому творі має дуже важливе значення: воно, епіграф, перша й остання фрази є ударними в значеннєвому відношенні, тому що відіграють першорядну роль у вираженні ідеї добутку. Звідси особлива увага будь-якого автора до назви добутку: з можливих варіантів він вибирає, як правило, багатозначний заголовок, тому що воно змушує читача шукати глибинний зміст у добутку. Заголовок
По-перше, пожежа – це нещастя, небезпечне для життя людини і його майна.
Єдина подія, що описується в повісті, – пожежа на складах при магазині в тайговому селищі Сосновке. Пожежа триває целую ніч, і автор докладно розповідає, як жителі намагаються врятувати продукти й товари зі складів і що зрештою їм удалося. Удалося, треба визнати, небагато: безладна купа врятованих товарів звалена посередині складського двору; на пожежі загинуло два чоловіки (дядько Миша Хампо й архаровець Соня).
Правда, пожежа не перекинулася на
Автор описує Сосновку – селище “незатишний і неохайний, і не міського й не сільського, а бивуачного типу” (3): похмурі жителі, на вулицях хвилі скам’янілого бруду, перед будинками голі палісадники. Пожежа була як би запрограмована в безглуздо, наспіх побудованому селищі, де ніхто не думає про майбутнє, тому що майбутнього в цього селища і його жителів немає: незабаром весь ліс в окрузі вирубають і треба буде перебиратися на нове місце. По-друге, Распутін розширює зміст заголовка й уживає слово “пожежа” у переносному значенні, як “страшне руйнування” у душі головного героя – шофера ліспромгоспу Івана Петровича Егорова.
Недарма письменник уживає несподівані метафори – “обпалена думка” (7), “обГорелий голос” (10) – і виразно передає щиросердечний стан героя: “Перед очами все змішалося – пожежа зсередини й пожежа теперішній, ті й інші вогні напливали й плили одночасно” (15). Зовні Іван Петрович – цілком благополучна людина: під час Великої Вітчизняної війни була танкістом і уцелел, виростив трьох дітей, у будинку повний статок, усе зароблено чесною працею, рідка любов і взаєморозуміння в нього із дружиною Аленой. Але Іванові Петровичу мало особистого благополуччя, його по-справжньому хвилюють безладдя в навколишнім житті – у селищі, у ліспромгоспі, у людських душах Письменник порівнює свого героя із пружиною: чим більше її здавлювати, тим більше вона прагне розтиснутися. Іван Петрович обурюється й виступає на різних зборах із приводу обурливих неподобств у Сосновке, а інші жителі воліють залишатися осторонь, не псувати собі життя й нерви. Імовірно, вони не вірять, що можна що-небудь змінити навколо, а Іван Петрович уважає, що самі люди повинні влаштовувати своє життя й не сподіватися на високе начальство: доки запитувати за безладдя з когось, а не із самих себе?
Пожежа на складах переконав головного героя, що його життєва позиція правильна: не можна упокорюватися, отчаиваться й мовчати Про це свідчить розмову Івана Петровича і його друга Афони Бронникова ранком після пожежі: “Важка ця справа – жити на світі, а однаково… однаково треба жити” (18). Так пожежа – велике нещастя – зміцнює душу головного героя й у цьому змісті обертається для нього благом. Нарешті, по-третє, Распутін зображує небезпечний стан сучасного суспільства, що проявляється в байдужості й бездуховності громадян.
Слово “пожежа” може вживатися у функциимеждометия зі значенням “варта!
“, “небезпечно! “, “будьте обережні й уважні!”. У своїй реалістичній повісті автор створює картини, що здобувають значення символів.
Пожежа висвітила безладдя в душах сосновцев і з’явилася закономірною відплатою для них Вражені побаченим на пожежі (плутаниною, злодійством, убивством каліки – дядька Хампо), люди ранком “залишили всі праці, тихо було в гаражі й на вулицях, і ні звуку не доносилося з нижнього складу. Чекали” (18). Може бути, тепер жителі маленького тайгового селища зрозуміють, що треба наводити порядок у своєму будинку (країні), інакше не вижити: “Проть чужого ворога стояли й вистояли, свій ворог, як і свій злодій, пострашнее” (13).
Отже, Іван Петрович прожив на берегах рукотворного водоймища двадцять років після затоплення рідного села Егоровки. Пожежа позначила підсумки-питання проживання на новому місці: що сталося із самим героєм і його земляками, як улаштувався побут селища Сосновки, зібраного з жителів шести затоплених сіл, чому ліспромгосп вирубує подчистую весь ліс навколо? Здається, автор сподівається, що сумні підсумки є тільки проміжними, що пожежа показала сосновцам небезпечне положення справ і вони знайдуть у собі сили змінити порядки в селищі (! ). Недарма повість кінчається описом весняної природи, що тільки-тільки просипає-оживає після зимового сну.
Распутін вибрав для свого добутку тривожна назва: пожежа стала “знаком лиха” і в той же час може стати знаком кінця загального неблагополуччя, якщо люди почують це попередження
(1 votes, average: 5.00 out of 5)