Н. А. Некрасов написав поему “Залізниця” (у деяких розборах цей добуток називається віршем) в 1864 році. Тема поеми – зображення народного життя, ідея – гнівне збурювання автора нелюдськими умовами життя народу. Сюжет добутку простий: залізницею їдуть пасажири, серед них важливий генерал, його маленький син Ваня й автор-оповідач.
Поема являє собою розмову Вані з автором, поштовхом до якого стало питання хлопчика, даний як епіграф: “Хто побудував цю залізницю?
“. Відповідь батька-генерала був такою: “Граф Петро Андрійович
На думку оповідача, Миколаївську “залозку”
Вона народилася на противагу бюрократичної, тому що прихильники останньої презирливо ставилися до праці робітників, уважаючи їхній безмозкі мі п’яницями. Однак обидві точки зору однобічні: звичайно, Миколаївську залізницю побудував не проворовавшийся граф, але й не тільки безграмотний мужик слопатой. Очевидно, це складне будівництво – справа розуму й рук великої кількості людей: робітників, інженерів різного профілю, геодезистів, підрядників і т. д. Оповідач малює картину важкої праці будівельників, які тисячами вмирали від голоду, хвороб, непосильної роботи Прямо доріженька: насипу вузькі, Стовпчики, рейки, мости.
А з боків-те всі кісточки росіяни…
Скільки їх! Ванечка, чи знаєш ти? (ІІ) Робітники, не маючи ніяких інструментів, крім лопат, сокир і кувалд, осушували болота, споруджували залізничний насип, практично голими руками укладали шпали й рейки.
У своїй уяві оповідач пожвавлює померлих на будівництві мужиків, які звертаються до Вані: Брати! Ви наші плоди пожинаєте! Нам же в землі зотлівати призначено…
Чи всі нас, бедних, добром поминаєте Або забули давно? (ІІ) Автор звертає увагу хлопчика на працьовитість, сумлінність, терпіння народу, завдяки яким з’явилася ця залізниця: Цю звичку до праці шляхетну Нам би не зле з тобою перейняти… Благослови ж роботу народну И навчися мужика поважати. (ІІ) Приводом для нового повороту в розмові автора й Вані послужило строге зауваження папаши-генерала: автор, на думку генерала, вуж дуже вихваляє народ, а насправді творчим талантом володіють одиниці – вибрані майстри, що піднімаються над юрбою: Ваш слов’янин, англосакс і германець Не створювати – руйнувати майстри, Варвари! дике збіговисько п’яниць!..
(ІІІ) Папаша заявляє це, з комфортом подорожуючи по залізниці, що побудували ці самі знехтувані п’яниці! Далі він вимагає, щоб оповідач перестав лякати хлопчика мерцями й зобразив яку-небудь “світлу” картину. Так за гімном народній праці Некрасов поміщає приємну для папаши, але смутну для оповідача картину, що показує покірність, затурканість мужиків-будівельників.
Товстий, червоний підрядник приїжджає розплачуватися з робітниками. Після його розрахунку виходить, що мужики нічого не заробили, тому що хазяїн відняв із зарплати “прогульні” і “хворі” дні. Будівельники тільки чешуть потилиці, але коли купчина ” для-заради свята” дарує їм бочку вина, все радостно кричать “ура!”: Хтось “ура” закричав.
Підхопили Голосніше, дружніше, протяжніше…
Глядь: З пісень десятники бочку котили… Отут і ледачий не міг устояти! (ІV) Мало того, вдячні мужики, забувши, що їх тільки що безсовісно обдурили з жалуванням, самі впрягаються у віз і мчать купця по дорозі.
Ця картинка дуже нагадує знаменитий фінал “Мертвих душ” – птаха-трійку, що жваво й необгонимо несеться вдалину; тільки в Некрасова птах-трійка дана як карикатура на боговдохновенную Русь Гоголя. Отже, Некрасов написав поему “Залізниця” у самий розпал селянських хвилювань, що відбувалися напередодні й відразу після від міни кріпосного права. Ці безладдя, з одного боку, підштовхнули давно назрілу реформу 1861 року, а з іншого боку, привернули увагу суспільства до положення й настрою народу.
Революційні демократи хотіли представити російських мужиків стихійними (природними) революціонерами, що було далеко від правди. Однак немає правди й у поміщицькому погляді на мужиків, начебто вони дикі варвари, безмозка юрба. Некрасов, зображуючи народ, демонструє більше тверезий погляд: народ здатний на великі справи, але одночасно покірний, темний, зовсім нерозвинений, він смиренно (а не натхненно) працює й безмовно переносить не тільки об’єктивні труднощі, але й образи від хазяїв і чиновників.
Гірка іронія автора відбилася в “світлій” картині народного “свята” з бочкою вина від злодія-підрядника
(2 votes, average: 2.50 out of 5)