Твір за романом Ж. Верна “П’ятнадцятирічний капітан”. Риючись у шухляді з іграшками, я дістав компас з відірваною стрілкою, який мені подарували кілька років тому. Компас мені швидко набрид, і, коли відпала стрілка, я поклав його на дно шухляди і забув.
Чому мені раптом захотілося взяти його знову в руки? Прочитавши роман Жуля Берна “П’ятнадцятирічний капітан”, я по-доброму позаздрив Діку Сенду, що став капітаном “Пілігрима”. Цікаво, що у свої п’ятнадцять років юнга не побоявся взяти управління судном на себе.
Дік
А добрий юнга, як кажуть старі моряки, приносить судну щастя і попутний вітер. Але сам по собі попутний вітер мало б допоміг “Пілігриму”, якби Дік не вмів користуватися картою, компасом та іншими приладами. Адже можна було і на рифи напоротися, і на мілину сісти, та й узагалі збитися з курсу.
На карті Дік відзначав пройдений вітрильником шлях. Юному капітанові довелося відповідати не тільки за корабель. Головне – йому довелося відповідати за долю пасажирів.
Дік довів, що він добрий капітан.
Я уявив себе на місці Діка Сеида і зрозумів, що в кращому випадку міг би бути тільки пасажиром
Я люблю поспати, не загартований, і я не приучений самостійно розв’язувати свої проблеми.
Так що мені далеко до Діка Сенда, хоча ми з ним майже ровесники. А втім, Дік Сенд теж не відразу набув досвіду. Тому я відремонтую компас, і нехай він завжди лежить на моєму письмовому столі як нагадування про те, що людині багато чого під силу, якщо тільки вона дуже цього захоче.