Він дивився на мене тупо Очицями, повними блекоти:
– Дарма ти себе уявляєш пупом, На світі безліч таких, як ти. – Він гримів одержимо і люто, І кривилося гнівом лице рябе, Він ладен був мене розіпнути За те, що я поважаю себе. Не стала навколішки гордість моя. Ліниво тяглася отара хвилин…
На світі безліч таких, як я, Та я, їй-Богу, один. У кожного “Я” є своє ім’я, На всіх не нагримаєш грізно, Ми – не безліч стандартних “я”,
А безліч всесвітів різних. Ми – це народу одвічне лоно, Ми – океанна вселюдська сім’я. І
Коментар
Вірш В. Симоненка – лірична сповідь поета про своє “я” – горде, безкомпромісне, гідне звання людини. Бездушне чиновництво намагалося зробити з народу “сіру слухняну масу”, бездумного “гвинтика” великої машини, що їде у якесь міфічне “світле майбутнє”. Кращі представники нації протестували проти цього, боролися, бо кожна людина – неповторна, і “Ми – не безліч стандартних “я”, а безліч всесвітів різних”.
То ж треба навчитися поважати себе, тому що “тільки тих поважають мільйони, хто поважає мільйони “я”.