Поема “Кому на Русі жити добре” займає центральне місце у творчості Некрасова. Вона стала своєрідним художнім підсумком більш ніж тридцятирічної роботи автора. Всі мотиви лірики Некрасова розвинені в поемі, заново осмислені всі проблеми, що хвилювали, використані вищі його художні досягнення. Некрасов не тільки створив особливий жанр соціально-філософської поеми. Він підкорив його своїй надзадачі: показати картину, що розвивається, Росії в її минулому, сьогоденні і майбутньому.
Почавши писати “по гарячих слідах”, тобто відразу
Об’єднана способом-символом дороги, поема розпадається
Некрасов багаторазово звертався в ліриці до фольклорних мотивів і образів. Поему про народне життя він цілком будує на фольклорній основі. В “Кому на Русі жити добре” у тім або іншому ступені “задіяні” всі основні жанри фольклору: казка, пісня, билина, сказання. Яке ж місце і значення фольклору в поемі?
У фольклору свої особливі ідеї, стиль, прийоми, своя образна система, свої закони і свої художні засоби. Сама ж основна відмінність фольклору від художньої літератури – відсутність в ньому авторства: народ складає, народ розповідає, народ слухає. Авторська література звертається до фольклору, коли необхідно глибше проникнути в суть загальнонародної моралі. Коли сам добуток звернений не тільки до інтелігенції, але і до народу.
Обидва ці завдання ставив перед собою Некрасов у поемі “Кому на Русі жити добре”. Поема написана “вільною” мовою, максимально наближеною до простонародного мовлення.
Стих поеми дослідники називають “геніальною знахідкою” Некрасова. Вільний і гнучкий віршований розмір, незалежність від рими відкрили можливість щедро передати своєрідність народної мови, зберігши всю її влучність, афористичність і особливі приказкові звороти. Органічно вплести в тканину поеми сільські пісні, приказки, голосіння, елементи народної казки (чарівна скатертина-самобранка пригощає мандрівників), мистецьки відтворити й задерикуваті мовлення підпитих на ярмарку мужиків, виразні монологи селянських ораторів, нісенітні-самовдоволені міркування самодура-поміщика.
Барвисті народні сцени, повні життя й рухів, безліч характерних осіб і фігур – все це створює неповторне багатоголосся некрасівської поеми, у якій як би зникає голос самого автора, а замість нього чутні голоси й мова незліченних його персонажів.