Ольга Кобилянська, як ніхто до неї, зуміла піднятися над важкою сірою буденністю, що її пригнічувала. Вона стала однією з найосвіченіших і розумних жінок сучасного їй часу, видатним майстром і художником живого слова. Вона всю себе до останньої краплини віддавала літературі, не шкодуючи ні часу, ні сил.
Художнє слово було найвищою її любов’ю, смислом, храмом її душі. Напевне, в образі кожної, змальованої нею жінки, Ольга Кобилянська залишила частину свого серця, своєї душі. Мені цікаво обговорити долю Олени Ляуфлер, головної героїні повісті
Адже саме на цьому образі можна прослідкувати, як саме змінюються образи жінок у творчості Кобилянської. З перших рядків повісті ця жінка викликає в мене повагу, симпатію. Вона сильна особистість, цілеспрямована і горда, тонко розуміє мистецтво і має всебічно розвинені інтереси.
Олену сильно захоплюють нові ідеї, в своєму суспільному поступі вона мріє іти в ногу з чоловіками. Ця дівчина не відмовляється повністю від свого жіночого щастя, однак вирішує, що чоловік її мрії повинен бути однакових з нею поглядів. Вона відчуває духовну єдність з бідним студентом, майбутнім медиком, Лієвичем, і
Ні, вона зовсім не ідеалізує коханого. Дівчина дуже чітко бачить в ньому певні вади, але переконана, що справжня любов може подолати все. Та, на жаль, Олені не судилося прожити з коханим все життя. Сувора доля віднеслася до неї аж дуже жорстоко. Одного дня студент помирає, а дівчина знову залишається самотньою.
Щоб врятувати сім’ю від неминучої бідності, Олена мусить вийти заміж за лісника. Вона сама ставиться до свого вимушеного поступку трохи іронічно, а трохи з гіркотою. Вона пригнічує власні почуття, зберігає свою внутрішню волю. Це жертва, яку вона приносить заради благополуччя матері та сестер.
Письменниця показує нам надзвичайно складну внутрішню боротьбу героїні, яка розриває їй душу. Кобилянська майстерно передає на папері весь комплекс почуттів жінки, які характеризують її морально-психологічний стан в один з найкритичніших моментів життя. Олена пильно вивчає свого нареченого, намагаючись віднайти в ньому те, за що вона могла б його хоча б поважати, бо знала, що полюбити не зможе.
Сцена прощання головної героїні з найдорожчим, що в неї залишилось – з листами студента Стефана Лієвича, – є найбільш зворушливою і щемливою. Олена, розірвавши всі листи, не витримує і відкриває останнього. Якими палкими словами розповідав Стефан їй про своє кохання! Та немає вороття в минуле…
Доля Олени Ляуфлер нам виразно показує, життєву позицію самої авторки, згідно яких переконань вона жила. Кобилянська завжди відстоювала думку, що жінки не повинні бути безправними маріонетками, безголосими рабинями. Вона – особистість.
Вона – Людина.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)