Творчість французького письменника Гі де Мопассана (1850-1893) справедливо вважається одним з кращих надбань новелістики не тільки у французькій, а й світовій літературі.
У новелах Мопассана вражає не лише глибокий психологізм і реалістична вмотивованість характерів, а й їхня соціальна обумовленість. Серед найгуманнішнх його новел і наймайстерніших з художнього боку можна назвати, наприклад, славетну “Пампушку”, де показано патріотичні настрої під час франко-прусської війни 1870-1871 років, притаманні саме представникам французького
Яскраві позитивні образи знаходить Мопассан і серед представників трудових верств французького суспільства: ремісників, солдатів, матросів. У цьому відношенні дуже показовим є оповідання “Симонів батько”, в якому простий сільський коваль виявляється людиною напрочуд душевною, позбавленою соціальних забобонів, що рішуче стає на захист маленького хлопчика-школяра, хлопчика-безбатченка, з якого
Коваль оголошує, що саме він є батьком Симона, і нікому більше не дозволить знущатися з цієї дитини, причому робить це раніше, ніж вирішує одружитися з матір’ю Симона.
Обидва згадані оповідання Мопассана побудовані нібито на парадоксі, оскільки ніхто не чекає від його “простих” героїв такої духовної глибини, такої високої моральності, але насправді все це психологічно вмотивоване, тому що і Пампушка, і Симонів батько належать до простого народу, а сердитість і моральність як така і притаманна саме представникам народних прошарків суспільства. Таким чином, змальовані Мопассаном характери – не виняткові, а типові.
Визначити художній стиль Мопассана як майстра слова – нелегко, оскільки його твори (це стосується і “великої”, і “малої” його прози) написані дещо по-різному, залежно від того, що в них переважає тематично: чи викривальні моменти, як, скажімо, у відомому його романі “Любий друг”, де образ пройдисвіта Жоржа Дюруа – нікчеми й циніка – стає “образом вічним” у його сконцентровано негативному розумінні, чи як у його страшному оповіданні “Мати потвор” – про людей-виродків, що зробили фізіологічне “вироблення” дітей-потвор жахливим бізнесом; чи, навпаки, де домінує настрій сумно-ліричний, як – от у романі “Життя” – показі нещасливої долі дівчини з добропорядної родини, навіки зв’язаної “подружнім життям” з ницим, цинічним і розпусним чоловіком.
Сила Мопассана-художника полягає у дивовижному поєднанні різних ліній розвитку французької і взагалі західноєвропейської літератури другої половини ХІХ сі. – від реалістично-психологічної, часом навіть відверто натуралістичної й хворобливої деталі – до узагальнено-символічної й романтично-піднесеної.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)