Відомо, що Микола Васильович Гоголь, як би важливі не представлялася йому боротьба йз усякого роду хабарниками, казнокрадами й іншими пройдисвітами, головною особою сваєї п’єси вважав саме пройдисвіта й шахрая Хлестакова. Можна тільки ворожити, що це означає: геніальний хід великого художника, бажання подразнити суспільства або який-небудь тонкий натяк. Іван Олександрович Хлестаков, дрібний чиновник з Петербурга, сам по собі був особою досить пересічним. Треба сказати, що для багатообіцяючого ошуканця він занадто дурнуватий і простуватий.
Словам,
Побачивши вперше у сваїй кімнаті городничего, він страшно лякається й занадитися зовсім ідіотським образом. Лише поступова Хлестаков міркує, що відбувається довкола нього, алі, навіть зважившись подиграть збентеженою його появою батькам міста, займав пасивну позицію, якщо не вважати його шалених хвастощів. Гоголь побудував дію комедії таким чином, що представники міської влади й люди імущі як би самі нав’язали
Смороду немов самі жагуче хотіли бачити в цьому пройдисвіті важливу, значну персону. Природно, цю лінію провадить сам автор. Хлестакову явно не вдається грати “чисто”.
Він постійно дає привади до викриття. Алі ці його “проколи” лише підігрівають підлесливі почуття бувалих чиновників. Примітно, що Хлестаков вусі зробив так, як теперішній ревізор: нагнавши страху, зібрав хабара й зник так саме раптова, як і з’явився. Відомо, що комедія “Ревізор” сподобалася цареві. Ще один парадокс!
Адже Гоголь жорстоко критикував саме державних чиновників. І виходило, що в державі Російському, не тільки серед влада імущих, алі й взагалі, не було ні однієї позитивної особини. Можлива, реакція государя була заснована на його звичці вірити різний критичної інформації. Зрозуміло, доносом на пороки суспільства комедію Гоголя не назвеш, алі государ у цьому випадку сам як би виявився в ролі городничего.
І дійсно, не посміятися разом з Гоголем над тварящимися в державі темними делишками означало б, що государ і сам грішний. Автор, говорячи про палю комедію у вступних “зауваженнях для панів акторів”, відзначав, що безглуздо шукати прототипи тихнув або інших діючих осіб, “оригінали їх завжди майже перебувають перед очима”. Зал для глядачів Гоголь теж співуче мав на увазі. По вибудуваній піраміді здогадів можна цілком припустити, що під містечком, у якому розверталися дії і який теж був в усіх на очах, Гоголь мав на увазі Російську імперію.
Гоголеві вдалося попередити всі можливі обвинувачення в палю адресі з боку чиновницького апарата, привселюдно заявивши, що єдиною позитивною особою в його добутку є сміх. Отже, Хлестаков – головна діюча особа, сміх – головна позитивна діюча особа. Гоголь таким художнім прийомом хотів донести до шкірного йз глядачів думка про їхню особисту відповідальність за що відбувається, нагадати про неминучу відплату, що рано або пізно наздожене шкірного, хто живе не в злагоді йз совістю.
Підтверджує це знаменита “німа сцена” у фіналі комедії: приїхав теперішній ревізор. Алі це, на жаль, не робить його головною особою комедії, хоча він і теперішній. І поки моральні підвалини теперішнього ревізора глядачам невідомі, головною особою комедії по праву залишається Хлестаков.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)