ПРАКТИЧНИЙ КУРС
ВТІЛЕННЯ ІДЕЇ “ПРИРОДНОЇ ЛЮДИНИ” У ПОВІСТІ ВОЛЬТЕРА “ПРОСТОДУШНИЙ”
План
1. “Простодушний”- філософська повість Вольтера (історія створення, тема, ідея, побудова, назва твору).
2. Характеристика головного героя Простодушного (Гурона), особливості його світогляду.
3. Проблема кохання у повісті. Образ Сентів.
4. Проблема релігії та викриття церковної реакції у творі.
Завдання для підготовчого періоду
1. Виписати цитати для характеристики головного героя.
2. Виписати філософські думки
Література
1. Єременко О. В. Поборник природних прав людини. Матеріали до вивчення повісті Вольтера “Простак”. 9 кл. // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. – 1999.-№ 6. – С. 39 – 40.
2. Лімборський І. В. Вольтер і Україна // Зарубіжна література в навчальних закладах. – 1999. -№ З, – С. 48-50.
3. Шалагінов Б. “Усе – на краще в цьому найкращому зі світів”? // Зарубіжна література. – 2000. – № 15 (175). – С. 1 – 2.
Інструктивно-методичні матеріали
Дія повісті “Простодушний” (XVII 67) повністю розгорталася у Франції, хоча головний герой – індіанець з
Незважаючи на доволі примітивну композиційну побудову та стриманий виклад думок, протягом твору наскрізно-простежувалася його сатирична спрямованість.
У філософських повістях Вольтера даремно шукав психологізм, занурення у душевний світ персонажів, достовірне змалювання людських характерів або правдоподібний сюжет. Головне в них – загострене сатиричне зображення соціального зла, жорстокості та безглуздості існуючих суспільних інститутів та відносин. Цією суворою реальністю перевірялися справжня цінність філософських витлумачень світу.
Звернення до дійсності, до її гострих суспільних і духовних конфліктів пронизала усю творчість Вольтера – його філософію, публіцистику, поезію, прозу, драматургію. При всій своїй злободенності вона глибоко проникала у сутність загальнолюдських проблем, які далеко виходили за межі тієї епохи, коли жив і працював сам письменник.
– Повість побудована у формі “адаптації” “природної людини”, не зіпсованої цивілізацією, до умов тогочасної дійсності, іншими словами – це процес перетворення Простодушного на звичайну людину.
– “Природна людина” – “штучна” людина (продукт цивілізації) – головна суперечність твору.
– У повісті “Вольтер” полемізував із Ж.-Ж. Руссо – творцем теорії про “природну людину” та згубний вплив цивілізації на неї.
Головний герой “філософської повісті” належав до “нецивілізованого” індіанського племені гуронів і потрапив до Франції випадково. Все, що звичне для “цивілізованих” французів, викликало в юнака простодушне здивування (це підкреслене ім’ям героя).
В центрі уваги ті риси французького життя, які, на думку письменника, суперечили здоровому глузду, природному єству людини: “Його розум, не викривлений помилками, зберіг усю свою природну прямизну. Він бачив речі такими, якими вони насправді є, між тим як ми, під впливом засвоєних у дитинстві поглядів, бачимо їх скрізь і завжди такими, якими вони ніколи не бувають”. Природний розум вищий від здорового глузду, набутого в умовах цивілізації, бо остання наскрізь отруєна забобонами.
В основі комічного у творі лежала саме невідповідність суджень природного глузду і загальнопоширених суспільних звичаїв (забобонів).
Вольтер порушив питання про роль церковного життя для морального стану суспільства, яке висвітлювалося як в плані окремої людини, так і всієї держави, керівного апарату., юстиції.
Головна сюжетна лінія – історія кохання Простака і юної вродливої Сент-Ів. Спочатку події відбувалися в Нижній Бретані, в пріораті Гірської богоматері. Своїми наївними, але влучними судженнями Гурон, сам того не знаючи, викривав різноманітні суспільні забобони і нісенітниці, зокрема поведінку людей, що заснована на буквальному розумінні релігійних приписів.
У другій половині твору Простак, відзначившись у битві з англійцями, що напали на узбережжя, вирушив в Париж за заслуженою нагородою, а заодно за дозволом одружитися з коханою Сент-Ів. Проте “природний розум” не міг знайти спільної мови ні з “державним розумом”, ані з “конфесійним розумом”. Всі можновладці, до яких звертався Простак, а за ним і Сент-Ів, – це духовні особи; люди, що оточували героїв, говорили майже виключно на релігійні теми і дивилися на світ крізь призму конфесійності. Все суспільство розподілене на ворогуючі релігійні групи. Тут релігійність постала швидше не як забобон, а як прагматична, егоїстична позиція, що вела до особистого збагачення.
Вольтер прагнув показати, що релігійність не надає французькому суспільству ніякого ладу, не робить його моральнішим і щасливішим. Твір відобразив атмосферу тих років, коли в більшості католицьких монархій почали забороняти діяльність єзуїтів, аж поки рішенням папи Климента XIV орден не був розпущений зовсім (XVII 73).
Поблажливіше Вольтер ставився до янсеністів, до яких належить у повісті вчений в’язень Гордон. Іронічно звучало те, що саме у в’язниці, подалі від наукових осередків цивілізації, під керівництвом опального єретика, гурон здобув свої грунтовні знання про світ. Співчутливо згадували Вольтер і про гугенотів. Луї XIV, розірвавши “Нантський едикт”, прирік на вигнання тисячі працьовитих і розумних людей, “силу – силенну рук, які могли б служити йому”.
Оскільки на переконання письменника, природний розум мав перемогти, наприкінці твору янсеніст Гордон “відмовився від своїх суворих переконань і став справжньою людиною”.
Повість закінчилася трагічно для її героїв. Маленька людина виявилася цілком беззахисною перед свавіллям можновладців. Всі її “природні почуття” – доброчесність, сердечність, віра в справедливість – безжально розтоптані державною машиною.
Позиція англійських моралістів – Шефтсбері, Річардсона, Дефо та інших – не витримала перевірки сарказмом Вольтера.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)