Видатний український письменник В. К. Винниченко почав художню творчість в епоху соціальних бур і потрясінь – на початку XX століття. У літературі того часу теж ішли активні пошуки нового шляху до художнього осмислення дійсності. Реалізм уже не задовольняв вимогливого читача. “… Імпресіонізм, примітивізм, натуралізм, чорт-біс, все, іцо може найкраще обкреслити людину, давайте все сюди!” – устами свого героя Олафа Стефензона заявляє В. Винниченко. І справді, ознаки всіх цих стилів наявні у творах письменника, а найголовніша з них,
Автор намагається проникнути в найглибші закутки людської душі, показати складність та неоднозначність характерів, причини вчинків.
У творах, присвячених соціальним зрушенням у свідомості селянства, напередодні першої російської революції 1905 року, В. Винниченко досліджує психологію натовпу. Прихильники традиційного романтизму показували натовп як однорідну сіру масу, як тло, на якому діє герой твору. В. Винниченко у деяких своїх оповіданнях зображує натовп як більш-менш організовану масу (склад її постійний, це селяни, об’єднані спільними звичаями, традиціями та побутом).
Тому автор
У кожному традиційному засобі зображення В. Винниченко підкреслює психологічні моменти.
Так, у портреті земського начальника Самоцвіта (оповідання “Суд”) виділяються такі деталі – це “вигодований, опецькуватий чолов’яга”, у нього “пухкі, в ластовиннях руки”; коли несподівано отримав від Никихвора звинувачення у розбої, “сидить… нерухомо, дивлячись кудись перед себе налитими кров’ю очима й важко сопе”. Автор показує не яким є герой, а що він відчуває і чому, тобто подає “портрет душі” героя або готує до сприйняття та оцінки його іншими героями, читачем.
Явтух з оповідання “СалдатикиП” має “твердий, ясний погляд”, “твердо-спокійний голос”, лице “гостро-спокійне і тверде”, що свідчить про велику віру селянина-ватажка в справедливість своїх переконань та дій – і дає право на лідерство.
Поведінка Самоцвіта виказує психологію людини, що має необмежену владу, хоч і розуміє недовготривалість цього. Михайло Денисович самовпевнений і самовдоволений, схильний до повчання. Він – противник усього нового, примушує селян працювати за безцінь, не використовуючи жатки, чинить самосуд.
Будь-яка непокора викликає у нього скажену лють. Автор, хоч і показує, що фізична сила в даному випадку перемогла, все ж дає надію читачам на швидкі зміни: вже сказано слово наперекір земському начальникові, вже побачили селяни в його очах переляк, відчули проблиски віри у власну силу.
Оповідання В. Винниченка цікаві не стільки несподіваним розвитком дії та закінченням, сюжетними перипетіями, скільки заглибленням у найпотаємніші закутки людської душі, дошукуванням причин тих чи інших вчинків, поясненням їх із психологічної точки зору. І в цьому письменник виявив себе великим майстром, адже майже через століття читаються його твори з неослабним інтересом.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)