Дев’ятнадцяте століття стало еволюційною епохою в розвитку драматургії. Це пов’язано перш за все з іменем норвежця Генріка Ібсена. Народився майбутній драматург в маленькому містечку Шієн.
Колись його родина багатих датських судновласників переселилась у Норвегію.
Батько був діяльною, здоровою натурою, мати – німкеня за походженням була вкрай набожною. Через деякий час батько збанкрутував, і життя багатої родини круто змінилося. Колишні друзі й знайомі стали віддалятися, пішли плітки, глузування. Генрік від природи був нетовариським
Невдовзі став учнем аптекаря і покинув рідне містечко.
Виходець із небагатої сім’ї, Г. Ібсен рано пізнав жорстокість світу, тяжку працю, що не могло не позначитися на його подальшій творчості.
Ібсена завжди цікавила людина. Він уперше започаткував дискусію і так розширив її права, що, на думку Б. Шоу, вона з’єдналася з ідеєю. А глядачі стали не тільки спостерігачами, а й учасниками дії.
Його драми нікого
Образ головної героїні, Нори, подається у розвитку. На початку дії це щаслива жінка. Вона кохає свого чоловіка і цілком упевнена в тому, що він кохає її.
На таке сприйняття Нори її сімейного щастя натякають численні епітети та ніжні слова, якими Торвальд нагороджує свою жінку: “білочка”, “жайворонок”, “пташка”. Тай Нора не відмовляється від цього, повсякчас відкликається на ці слова – та й справді, приємно, коли чоловік так ніжно ставиться до своєї дружини.
Але з іншого боку, якимись неприродними видаються всі ці ніжності з урахуванням характеру Нори. Вона доросла людина, мати трьох дітей. Викликає подив і заборона їсти печиво. Нора має секрети від чоловіка.
У тоні Торвальда звучить незадоволення власника, коли Нора виявляє незгоду з його поглядами. Ми бачимо, що родина справді щаслива, але це щастя тримається лише на одній людині – Норі. Так і передчуваєш бурю, спостерігаючи цю штучну гармонію.
Невдовзі завіса таємниці потроху відкривається. На сцені з’являється стара подруга Нори фру Лінне. Діалог подруг порушує гармонію, що передувала цій зустрічі. Нора вихваляється: “Уяви, мій чоловік став директором Акціонерного банку”. Вона сподівається, що життя невдовзі зміниться.
Вона так жаліє свою бідну фру Лінне, яка залишилася вдовою, яка нікому не потрібна, яка шукає нову роботу, щоб хоч якось позбутися самотності. Потім Нора розуміє, що напевно образила подругу.
Деякий час вона вагається, але потім вирішує відкрити таємницю свого “злочину”. Заради коханого вона звернулась до лихваря Крогстада. Тим страшніший цей злочин в очах Нори, що він викликає незадоволення, образу Торвальда.
Чоловік дуже прозоро окреслює свою систему цінностей: фальш завжди губить людину, як адвокат він це добре усвідомлює.
Особливо тяжким стає гріх обману, коли на нього відважується жінка, мати. Роль жінки – виховання дітей. І для того, щоб цей процес був правильним, вона повинна забути про свою жіночість, про те, що вона залишається людиною. Людиною, яка живе, страждає, може помилятися, може зраджувати.
Виховувати дітей може лише якась позбавлена статевих ознак істота, яка насправді і не є людиною. Відразу можна побачити, що Нору не задовольняє другорядна роль. Вона відчуває свою силу, здатність і бажання бути рівною чоловікові: “Я відчула себе майже чоловіком… “
Над сім’єю Хельмерів поступово збираються хмари. Лихвар Крогстад вимагає негайного повернення боргу, але не грошима. Йому потрібне місце в банку, яке принесло б стабільність і дозволило керувати людьми, зокрема Торвальдом.
Звернемо увагу на один об-раз-символ, який супроводжує розвиток трагедії в родині Хельмерів.
Грубка символізує в п’єсі домашнє вогнище. Спочатку грубка горить несильно, коли відбувається зав’язка дії – грубка розгорається.
Доктор Ранк гріє шубу перед грубкою – він самотній і черпає душевне тепло в родині Хельмерів. Коли Нора просила про роботу для Крогстада, біля грубки вона сказала, що “тут жарко” – конфлікт розвивається. Перед тим, як Хельмер прочитав лист Крогстада, у кімнаті було холодно. І листа Торвальд спалив у грубці. Більше грубка не згадується.
Грубка не працює, мир у родині героїв зруйнований.
Нора перестала бути лялькою. Вона усвідомила свою роль. Ані чоловікові, ані дітям вона не потрібна. Чоловік до цього часу сприймав її лише як частину добре налагодженого побуту. Так, дійсно, вона була його пташечкою.
Невільницею, що нудьгувала у золотій клітці.
Золотою ця клітка була навіть не тому, що в сім’ї панував достаток. Навпаки, поки були матеріальні проблеми, всі інші відійшли на другий план. І тільки-но родина почала виходити на новий соціальний статус, виявилось, що ніякої родини і не було. Був лише ляльковий будиночок, в якому кожен виконував свою роль.
Те, що Нора пройшла складний шлях, тепер дозволило їй сказати: “Я людина, а не лялька”. Мрії розбилися, залишилася лише реальність, гірка, неприкрита правда. Нора не здатна на подвійну мораль, до себе і суспільства вона висуває однакові вимоги. Торвальд зовсім інший, хоча і його мрії були розбиті.
Він не відчуває подяки за порятунок свого життя.
Не цікавиться, як Нора сплачувала борг. Не відчуває жалості і подяки до Крогстада. Він здатний на мораль подвійну: одна – для себе, інша – лише для нього. Він зв’язаний нитками умовності, живе за правилами, встановленими іншими. Наприкінці п’єси ролі змінюються.
Нора не стає чоловіком, не стає ляльководом, але вона звільнилася від зайвих проблем. А Торвальд? Торвальд був і залишився лялькою.
Роль, яку він відводив власній дружині, в першу чергу, відповідала його власній вдачі. Він був лялькою, тому що намагався відповідати вимогам суспільної думки. Він залишився лялькою, тому що не спроможний був зупинити свою кохану Нору.
Не міг дати їй щастя і справжню любов. Ця справжня любов – це здатність розуміти, розуміти і ще раз розуміти близьку людину. Не нав’язувати їй власний спосіб думок, а дозволяти помилятися, дозволяти робити те, що вона вважає потрібним робити в певній ситуації. Він не збирався рятувати Нору від Крогстада – тільки думав про свою честь.
А якщо чужа людина зазіхнула на честь твоєї жінки, невже твоя власна честь залишиться без плям?
Іноді людина живе у своєму уявному світі, пов’язана численними обов’язками, численними “треба”. Ці “треба” з’являються зі світу зовнішнього, і аж ніяк не відповідають потребам самої людини. Духовний світ такої людини – це ляльковий театр, але особистість не може жити в іграшковому будиночку.
Якщо людина сильна і усвідомлює свою природу, рано чи пізно вона починає боротися за свою свободу, за свободу вибору. Колись Ібсен у своєму чотиривірші сказав:
Жити – це знову й знову
З тролями в серці бій
Творити – цей суд суворий,
Суд над собою самим.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)