Вірші П. Тичини, М. Рильського, В. Сосюри – шедеври світової лірики
Якщо говорити про українську лірику XX століття, то в першу чергу треба згадати трьох наших славних земляків, поетів світового масштабу – Павла Тичину, Максима Рильського, Володимира Сосюру. їхню творчість не можна поєднувати чи зіставляти, адже вони абсолютно оригінальні, не схожі між собою. Та їх об’єднує велика любов до народу, до рідної землі, трепетне й уважне ставлення до слова і уміння кохати. Це найсильніше, найромантичніше людське почуття виливалося в прекрасні
Через тисячі літ лиш приходить подібне кохання”. У читача перехоплює подих від зізнання Володимира Сосюри. Його ліричний герой промовляє до ясних зір, до тихого місяця, він готовий зірвати для коханої з неба золотий Оріон.
Ліричний герой Павла Тичини задивився в очі коханої – і там:
Мов бачу я небо прозоре,
Мов бачу брильянтових зір ціле море,
Що десь там горять-усміхаються,
Чудові, ясні!..
І тільки закоханому серцю буде шепотіти липа місячної весняної
Кохана спить, кохана спить,
Піди збуди, цілуй їй очі.
Кохана спить…
Максим Рильський знаходить інші барви, інші образи, щоб розповісти про кохання. Жар серця молодих людей дає відчути епітет червоні (яблука). Героїв зігріває гаряча, як літнє сонце, любов, але попереду у них розлука, і картина жовтого осіннього поля навіває сум.
Об’єднує трьох найталановитіших українських поетів любов до рідної землі, до народу, ненависть до ворогів. Особливий настрій мають твори, які вони написали в роки Великої Вітчизняної війни. Смертельна небезпека нависла в цей час над нашою країною, поставила перед письменниками нові завдання: бути бійцями й співцями, перетворити художнє слово на зброю.
У листопаді 1941 року Максим Рильський виступив на антифашистському мітингу. У кінці виступу він прочитав щойно написаний твір “Слово про рідну матір”, в якому висловлює тверду віру в нездоланність України, в її безсмертя. Цей твір став для воїнів-визволителів гімном, який запалював серця, вів на бій з ворогом.
Павло Тичина 1942 року пише вірш “Матері забуть не можу”. У ньому поет схвильовано розповідає про Україну, з якої насміхається ворог, але вона тримається, наступає і перемагає. Апофеозом звучать рядки:
Гей, народе! Будеш жити!
А я ж матір не забуду!
Україні, її люду
Хочу вічно я служити.
А раз їй – то й людству буду.
Навесні 1944 року Володимир Сосюра повернувся до напівзруйнованого Києва. Любов до рідної землі, гордість за рідну країну, біль за поруйновані міста й села – всі ці почуття злилися в душі поета і народили пісню “Любіть Україну”, її не можна передати своїми словами, її можна сприйняти лише почуттями. Слова “любіть Україну” повторюються рефреном як заклик, як молитва, як вимога.
Три поета, три долі, три самостійні течії в сучасній українській літературі. їхня творчість – як три могутніх потоки сплітаються в одну велику, повноводу річку, що живить не тільки вітчизняну культуру, а й світову.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)