Вірш (лат, versus – повтор, поворот) – 1) елемент ритмічного мовлення у літературному творі, основна одиниця віршованого ритму. Подеколи збігається з віршовим рядком, але в жодному разі не повинен з ним ототожнюватися, тому що ці поняття різного плану. Приміром, у доробку В. Пачовського спостерігається такий випадок: Так ходила по алеї, та зайняти я не міг!
Чисто ангел-білосніг… Млів я, дивлячись на неї, плили Сльози з віч моїх, заросив я слідки ніг… Поверталась, усміхалась – Та займати я не міг!… При п’ятьох типографських рядках
Поховали хорошу людину. Повернули навіки у лоно землі. Та невже ж Помістились в тісну домовину всі турботи його, Всі надії, Жалі? (В. Симоненко).
При восьми рядках це звичайнісінький катрен, свідомо почленований на окремі рядки задля смислового та інтонаційного увиразнення поетичного мовлення, складається з чотирьох мовно-ритмічних елементів; 2) система поетичного мовлення, що має іманентні закономірності внутрішньої ритмічної
Його елементи існували і в києво-руський період, зокрема у “Слові про Ігорів похід”, “Молитві Св. Феодосія”, і лише на ренесансно-бароковому етапі цей термін поширюється у творчій практиці та в теоретичному осмисленні (шкільні, різдв’яні, великодні і т. п. вірші). Поняття В. подеколи вживається як синонім до поняття “поезія”: І звідкіль це питання: а що є вірш? Дух? Матерія?
Першооснова? Сльози?! душа, яка поряд, така наполохана, що може вмерти від цокоту серця твого (Світлана Короненко).