Учнівський твір по трагедії У. Шекспіра “Гамлет”. На початку XVІІ століття відбулося зіткнення старого світла, у якому панували феодальна темрява й жорстокість, і нового світла, яким керують пагубні пристрасті й сила золота. Спостерігаючи за зіткненням двох Зоя, гуманісти того часу поступово зневірялися в добро, справедливість і дружбу. Англійський драматург У. Шекспір присвятив трагедію “Гамлет” саме цій зміні епох. Головний герой трагедії – принц Датський Гамлет, типовий інтелігент-гуманіст епохи Відродження.
Він щиро вірить
Гамлет вертається після несподіваної смерті батька-короля. Принц довідається, що його мати, королева Гертруда, зненацька швидко вийшла заміж за нікчемного й хитрого Клавдія, що і отруїв короля. Таким учинком королева Гертруда збезчестила не тільки чоловіка, але й сина.
Гамлет
У відомому монолозі Гамлета про людину Шекспір показує руйнівну щиросердечну боротьбу між ідеалістичними поданнями й жорстокою реальністю. Підступне вбивство батька, непристойне заміжжя матері, зрадництво друзів, слабість і легкодумство улюбленої, підлість придворних – все це наповнює душу принца непомірними стражданнями. Гамлет розуміє, що Данія – це в’язниця, століття розхитався, а час збожеволів.
Відтепер головний герой залишається один на один зі святенницьким і лицемірним миром, яким правлять похіть, жорстокість і ненависть. Гамлет, надягши маску дурненького блазня, вступає в єдиноборство з наповненим злом миром. Принц убиває царедворця Полонію, що стежить за ним, розкриває зраду своїх університетських товаришів, відмовляється від Афелії, що не змогла протистояти дурному впливу й утягнена в інтригу проти Гамлета. Принц мріє не тільки про помсту за вбитого батька.
Душу Гамлета роз’ятрюють думки про необхідність битви з несправедливістю миру. Головний герой ставить риторичне запитання: чому саме він повинен виправляти мир, що зовсім розхитався? Чи має він на це право?
У ньому самому живе зло, і самому собі він зізнається в пихатості, честолюбстві й мстивості. Як же в такій ситуації перемогти зло? Як допомогти людині відстояти істину? Гамлет змушений страждати під вагою нелюдських борошн.
Саме тоді він ставить перед собою питання: бути або не бути? У розв’язці цього питання лежить суть трагедії Гамлета – трагедії мислячої людини, що прийшов у безладний мир занадто рано, першим з людей побачив разючу недосконалість миру.
“Гамлет” – це трагедія розбудженої свідомості. Своєрідний підсумок цього можна знайти в рядках:
Так усіх нас у боягузів перетворює думка. Так блякне кольори рішучості природної При тьмяному світлі блідого розуму, И задуми з розмахом і почином Міняють шлях і терплять неуспіх У самої мети…
Звідси бере свій початок скорбота Гамлета. Принц розуміє, що в боротьбі зі злом єдино можливим способом є те саме зло, використання якого ображає й принижує мрію. Звідси лемент душі, що виривається із грудей Гамлета перед вирішальною зустріччю з королевою Гертрудою:
Я буду строгий, але не нелюдський. Усе висловлю й без ножа вб’ю. Вуста мої, прощаю вам удавання.
Куди б слова не завели в маренні, Я в виконання їх не приведу.
Нарешті Гамлет приймає рішення. Він воістину близький до божевілля, тому що вид зла, що тріумфує й панує, нестерпний. Гамлет бере на себе відповідальність за світове зло, всі непорозуміння життя, за всі страждання людей. Головний герой гостро відчуває свою самітність і, розуміючи своє безсилля, все-таки йде в бій і гине, як борець.
Поводження Гамлета в заключному акті трагедії повинне бути прикладом поводження людини взагалі, прикладом розуміння, що думка повинна бути сміливої, помисли – чистими, совість і душа – незаплямованими.
Трагедія “Гамлет” належить перу геніального драматурга Вільяма Шекспіра. Вона, як і інші добутки цього автора, піднімає вічні проблеми: протиріччя між дійсністю й ідеалом, невідповідності мрії й способу її досягнення, роль особистості в історії людства. І, нарешті, у чому укладений сенс життя кожного окремо взятої людини.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)