У домі радника прогресивно настроєний студент Лієвич І роз’яснює і відстоює ідеї жіночої емансипації, гостро критикує буковинських жінок за їх відсталість, косність, за летаргічну сплячку. Головні причини принизливого становища жінки він правильно вбачає в буржуазному ладі: “Доки сучасний устрій суспільності існуватиме,- каже він,- доти остануться вони малолітніми…” (І, 72). Лієвич І твердо вірить у суспільний прогрес, переконаний, що сучасний “лад не вічний”, що він доживає свого кінця.
В образі Лієвича О. Кобилянська показує
Але й ці досить-таки ліберальні ідеї дратували міщанство Буковини. Самі ж думки про жіночу рівноправність для цього середовища є “нісенітниця”, “модна деморалізуюча хвороба”,
Це відбито через спеціально підібрану лексику: Лієвич, на думку радничихи, не ходить, а “вештається” біля Олени, Герман з іронією називає його “жіночим апостолом”. Іноді його зневажливо називають не по імені, а просто “той”. Тільки Олена, дівчина з прогресивними ідеалами, розуміла Лієвича.
Образ Олени Ляуфлер зазнав найбільш суттєвих змін. За першим варіантом це була панночка з екзальтованими почуттями, натура романтична, пасивна і замкнена в собі. Олена у повісті “Людина” – тверда характером і сильна почуттями передова жінка-інтелїгентка, що своїм інтелектуальним розвитком високо піднялася над оточенням, своїми вчинками заявляє рішучий протест проти реакційного обивательського світу.
Цим вона вигідно відрізняється від ‘ героїнь Н. Кобринської – Ольги (“Дух часу”), Галі (“Задля кусника хліба”), Франкової героїні Целіни (“Маніпу-лянтка”).
Провідним у характері Олени є її прагнення до самостійкості, рівноправності з чоловіком, свободи. Невеликі і цілком природні домагання дівчини, але задовольнити їх через забобонні погляди буржуазного суспільства на жінку – неможливо. І “Якби вона була хлопцем! – каже про Олену цинік-лікар.- Були б з неї і вийшли люди. А так жінка… Що почне жінка з надвишкою розуму при горшках і мисці” (І, 81) Розкриваючи обивательські погляди міщанського оточення на жінку, письменниця вмотивовує прагнення своєї героїні, .Олена одверто висловлює свої погляди і заходить у конфлікт з оточенням, який далі все поглиблюється.
До неї вороже ставиться батько, мати, брат і їхні друзі – все “царство брехні”, яке намагається примусити дівчину примиритися з дійсністю. Свою героїню Ко-билянська веде через ряд випробувань, показуючи при цьому багатство й чистоту її душі, вірність своїм почуттям, ідеалам. Олена категорично відкидає поради лікаря прийняти освідчення К., бо “його “я” становить для нього одинокий світ” (І, 92) і вирішує чесною працею заробляти на життя. В “Людині”,1 порівняно з першою редакцією твору, Олена змальована гармонійною і цільною натурою, позбавленою резонерства і надуманості, її характер розгортається природно.
Героїня тримає себе мужньо, але підтримки нема. Стара Маргарета, щира порадниця Олени, теж підтинає її гордість сумною розповіддю про майбутнє, радить звернути з обраного шляху. Але ні її переконування, змальована картина майбутньої самотності й бідності не вплинули на дівчину, бо “моральна нужда а абсолютна бідність – се одне й те саме.
Наслідки їх однакові” (І, 96).
І все ж Олена не змогла протистояти життєвим випробуванням. Під тиском матеріальних обставин, щоб врятувати батьків від голоду й нужди, вона жертвує свободою, відмовляється від своїх ідей та ідеалів і віддається за нелюбого, обмеженого, але багатого лісничого Фельса. “Прагнення до індивідуальної свободи,- слушно зауважує С. І. Дігтяр,- цілком логічно зіткнулось з залізною необхідністю. Необхідність перемогла. Проте ця необхідність створена не тільки обставинами, вона продиктована благородністю та розумом Олени, її чулим, людяним серцем” . Стаючи на цей шлях, героїня не виправдовує себе, зокрема того, що зрадила своїм прогресивним ідеалам: “Всі нерви напружені. Якесь не знане доти, упряме, дике чувство обгорнуло її – одне лише чувство.
Вона ненавидить. Ненавидить з цілої глибини своєї душі! Вбивала б, проклинала б, затоптувала б, як ту гадюку… Чи його?
Адже вона винувата!! Сама-саміська, вона… І чим вона оправдається? Що вона людина?..
Вона заллялась несамовитим сміхом” (І, 119-120).
(1 votes, average: 5.00 out of 5)