Гі де Мопассан цілком слушно вважається одним із найоригінальних письменників-психологів. Головною рисою його світогляду був філософський і соціальний песимізм. Людина, на думку Мопассана, – це недосконала істота, яку не можуть виправити ні революції, ні реформи.
У новелі “Пампушка” тему франко-пруської війни розкрито через звичайний побутовий анекдот. Після окупації Нормандії ворожими військами група людей (фабрикант, представники місцевого дворянства, черниці, революціонер) здійснюють ділову поїздку.
Серед них є повія
Вона відмовляється з патріотичних міркувань. “Високоморальні” супутники Пампушки вважають, що вона мусить заради них погодитися на домагання ворога. Вони спочатку вмовляють її, а потім створюють таку атмосферу, що дівчина змушена виконати вимогу. Німецький офіцер дає дозвіл їхати.
Зневажливе ставлення до Пампушки зростає. Дівчина
З’ясовується, що дівчина не встигла поновити запаси їжі. Вона страждає від голоду, але ситі “героїчні сини і дочки Франції” не збираються ділитися з нею.
Письменник викриває лицемірство та егоїзм буржуа, які пишаються своєю належністю до вищих, “освічених” класів, але насправді живуть за найпримітивнішими тваринними інстинктами. Уже перша сцена з їжею доводить, чого варта їхня класова гідність: одного запаху смаженої курчатини достатньо, щоб їхня моральна стриманість до жінки легкої поведінки подалася.
Вельмиповажні пані виявляють до Пампушки “привітну поблажливість вископоставлених дам, яких не може скомпрометувати жодне знайомство”. А на повний шлунок можна й поговорити про патріотизм французів та жорстокість пруссаків. Уся подальша поведінка “благородних” супутників повії ще краще доводить їхню вульгарність та підступність.
Невипадково, твердить Мопассан, французи програли війну, коли в країні такі патріоти, як де бревілі, ламадони і конюде. Найбільш патріотичною і найменш буржуазною в новелі постає Пампушка.
Оповідання побудовано за геніально простою схемою: перша сцена з їжею – зупинка на пропускному пункті; друга сцена з їжею – це повторення першої ситуації, але з протилежним знаком. Від епізоду до епізоду зростає відраза до буржуа, з одного боку, і співчуття до повії – з іншого.
В останній сцені ці емоції підсилюються. Таке дзеркальне розташування частин дає Мопассанові змогу використати всю гаму контрастів, загострити сатиричне звучання новели і – головне – геніально показати трагедію Пампушки.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)