Авторська передмова присвячена повідомленню про те, що цікавить Мерсье в Парижі – суспільні й приватні вдачі, що панують ідеї, звичаї, скандальна розкіш, зловживання. “Мене займає сучасне мені покоління й образ мого століття, що мені набагато ближче, чим мрячна Історія финикиян або єгиптян”. Він уважає потрібним повідомити, що свідомо уникав сатири на Париж і парижан, тому що сатира, спрямована на конкретну особистість, нікого не виправляє. Він сподівається, що сто. років через його спостереження над життям всіх шарів суспільства, що
Мерсье цікавлять представники різноманітних професій: візники й рантье, модистки й перукарі, водоноси й абати, офіцерство й банкіри, складальниці милостинь і вчителі, словом, усі, хто різними способами заробляє собі на життя й дає іншим можливість існувати. Університетські професори, наприклад, умудряються прищепити учням відраза до наук, а адвокати, через нестійкі закони, не мають можливості задуматися про результат справи, і йдуть у тім напрямку, куди їх тягне гаманець клієнта
Замальовки Мерсье – це не тільки міські типи й обивателі,
Він живописует ті місця, куди збирається на гуляння весь Париж – Пал-Рояль і Лон-Шан. “Там збираються й дешевенькі кокотки, і куртизанки, і герцогині, і чесні жінки”. Простолюдини у святковому одязі змішуються з юрбою й видивляються на всі, на що варто дивитися в дні загальних гулянок, – гарних жінок і екіпажі. У таких місцях автор робить висновок, що краса не стільки дарунок природи, скільки “таємна частина душі”.
Такі пороки, як заздрість, жорстокість, хитрість, злість і скнарість, завжди проступають у погляді й вираженні особи. От чому, зауважує письменник, так небезпечно позувати людині з кистю в руці. Художник скоріше визначить рід занять і образ думки людини, ніж знаменитий Лафатер, цюрихский професор, що стільки написав про мистецтво дізнаватися людей по особам
Здоров’я жителів залежить від стану повітря й чистоти води. Ряд нарисів присвячений тим виробництвам, без яких немислиме життя гігантського міста, але здається, що їхнє призначення – отруєння Парижа отрутними випарами (Витопка сала, Бойні, Тлетворний повітря, Ветеринарні ями). “Що може бути важливіше здоров’я громадян? Сила майбутніх поколінь, а отже сила самої держави, чи не залежить від дбайливості міських влада?” – вопрошает автор. Мерсье пропонує заснувати в Парижі “Санітарна рада”, причому в його склад повинні входити не доктора, які своїм консерватизмом небезпечні для здоров’я парижан, а хіміки, “які зробили так багато нових прекрасних відкриттів, що обіцяють познайомити нас із усіма таємницями природи”. Доктори, яким письменник присвятив лише одну “картину”, не залишені увагою в інших замальовках.
Мерсье затверджує, що доктори продовжують практикувати медицину стародавніми, досить темними способами тільки для того, щоб забезпечити собі побільше візитів і не давати нікому звіту у своїх діях. Всі вони діють як спільники, якщо справа доходить до консиліуму. Медичний факультет, на його думку, усе ще сповнений забобонів самих варварських часів. От чому для збереження здоров’я парижан потрібно не доктор, а учение інших професій
До поліпшень умов життя городян Мерсье відносить закриття цвинтаря Безневинних, оказавшееся за століття свого існування (із часів Филшша Гарного) у самому центрі Парижа. Автора займає також робота поліції, який присвячені досить великі (у порівнянні з іншими) замальовки (Склад поліції, Начальник поліції). Мерсье констатує, що необхідність стримувати безліч голодних людей, що бачать, як хтось потопає в розкоші, є неймовірно важким обов’язком. Але він не удержався від того, щоб сказати: “Поліція – це збіговисько негідників” і далі: “И от із цей^-те огидних покидьків людства народиться громадський порядок!”
Для вивчаючі суспільні вдачі інтерес до книг закономірний. Мерсье затверджує, що якщо не всі книги друкуються в Парижі, то пишуться вони саме в цьому місті. Тут, у Парижі, живуть ті, кому присвячений нарис “Про напівписьменників, четвертьписателях, про метисів, квартеронів і проч.”.
Подібні люди публікуються у Вісниках і Альманахах і йменують себе літераторами. “Вони голосно засуджують гордовиту посередність, у той час як самі й гордовиті й посередні”.
Розповідаючи про корпорації парламентських паризьких клерків – Базош, – автор зауважує, що герб їх складається із трьох чорнильниць, уміст яких заливає й губить всі навколо. По іронії долі, у судового пристава й натхненного письменника загальні знаряддя праці. Не менший сарказм викликає в Мерсье стан сучасного театру, особливо при спробах ставити трагедії, у яких капельдинер силкується зображувати римського сенатора, облачившись при цьому в червону мантію доктора з мольеровской комедії. З не меншою іронією автор говорить про страсті до аматорських спектаклів, особливо до постановки трагедій. До нового виду подань Мерсье відносить публічне читання нових літературних творів.
Замість того, щоб довідатися думка й одержати раду від близького друга, літератори прагнуть оприлюднити свою працю на публіці, тим або іншому способу состязаясь зі членами Французької академії, що мають право привселюдно читати й привселюдно вислухувати похвали у свою адресу. В 223-й по рахунку “картині” письменник шкодує про втрату таких чудових видовищ, як феєрверки, які пускали по врочистих днях – якось: день св. Жана або народження принців. Тепер по цих днях відпускають на волю ув’язнених і видають заміж бедних дівчин
Мерсье не випустив з уваги й маленьку каплицю Сен-Жозеф на Монмартре, у якій спочивають Мольер і Ла-Фонтен. Він міркує про релігійні волі, час для яких наступило, нарешті, у Парижі: Вольтер, якому раніше відмовляли в похованні, одержали обідню за упокій своєї душі. Фанатизм, резюмує автор, пожирає самого себе. Далі Мерсье говорить про політичні волі й суспільні вдачі, причина падіння яких укладена й у тім, що “краса й чеснота не мають у нас ніякої ціни, якщо вони не підкріплені приданим”. Звідси виникла потреба в наступних “картинах”: “Під будь-якою назвою, Про деяких жінок, Публічні жінки, Куртизанки, Утриманки, Любовні зв’язки, Про жінок, Про ідола Парижа – про “чарівний””.
Не менш детально і яскраво відбиті в замальовках “Ломбард, Монополія, Відкупне відомство, Роздрібна торгівля”. Увага приділена й такому порокам Парижа, як “Злиденні, Нужденні, Підкидьки, Місця висновку й Підслідні відділення”, підставою для створення яких послужило бажання “швидко очистити вулиці й дороги від жебраків, щоб не було видно волаючої вбогості поруч із нахабною розкішшю” (картина 285).
Життя вищого суспільства піддана критиці в “картинах”: “Про двір, Великосвітський тон, Світська Мова “. Примхи великосвітського й придворного побуту відбиті в замальовках, присвячених різним деталям модних туалетів, таких, як “Капелюхи” і “Фальшиві волосся”. У своїх міркуваннях про модні головні убори Мерсье так характеризує вплив Парижа на смаки інших країн: “И хто знає, чи не розширимо ми й далі, як щасливих переможців, наші славні завоювання?” (Картина 310).
Порівняння аристократії із простолюдинкою виявляється не на користь дами з вищого суспільства, що сліпо випливає через станове марнославство за всіма примхами моди – “Хвороби око, запалення шкіри, вошивість є наслідком цього перебільшеної пристрасті до дикої зачіски, з якої не розстаються навіть у години нічного відпочинку. А тим часом простолюдинка, селянка не випробовує ні єдиної із цих неприємностей”.
Автор не залишив без уваги й така установа, якесь, на його думку, могло виникнути тільки в Парижі, – це Французька академія, що скоріше заважає розвитку французької мови й літератури, чим сприяє розвитку як письменників, так і читачів. Проблеми словесності піддані аналізу в замальовках “Апологія літераторів, Літературні сварки, Красне письменство”. Остання, 357 “картина”, завершує собою праця Мерсье й написана як “Відповідь газеті “Курье де л’ероп””. Зіставивши всі похвали й критичні зауваження, автор звертається до свого читача зі словами: “Хочеш розплатитися із мною, щоб я був вознагражден за всі свої безсонні ночі? Дай від свого надлишку першому стражденному, першому нещасному, котрого зустрінеш.
Дай моєму співвітчизникові на згадку про мене”.
Р. М. Кірсанова
(1 votes, average: 5.00 out of 5)