Які поневіряння випали на долю Івана Званича в цісарській армії?
У розділі “Рекрут” поеми “Дезертир” Федькович розповідає про тяжку долю свого героя в цісарській армії, з її бездушною муштрою та катуваннями, що нівечили його душу. Іван Званич відразу ж відчув на собі нелюдські умови казарми, зазнав “поганої страшної кари” ланцюгами.
У наступних розділах поеми розповідається про лист, який прийшов Іванові з дому. Дружина розповідає про своє тяжке горе, поневіряння з маленькими дітьми. Війт за несплачені податки продав
Глибоко вражений цим листом, Іван вирішив тікати з ненависного війська додому, щоб урятувати від голодної смерті сім’ю: “Лиш раз, лиш раз нехай нагодую діток моїх, а потому най ріжуть, мордують”. Але побачити дружину, діток йому так і не вдалося. Шлях додому був надзвичайно важким: майже тиждень Іван нічого не їв і вкрай знесилився.
Змучений важкою дорогою, жовнір довірливо розповів свою сумну історію селянам,
Але судді тільки сміялися з такого зухвальства і присудили до кари киями. Івана забили мало не до смерті. Одужавши, він продовжує службу й отримує ще одного, останнього, листа від дружини. Вона пише про смерть їхніх дітей від голоду, які так і не дочекалися батька.
Прочитавши листа, Іван у відчаї застрелився, стоячи на варті біля цісарського палацу. Ця трагедія не викликала співчуття, а тільки роздратування в начальства:
… браму,
Ще й цісарську, закривавив!
Мужицька натура!..
Поховали Івана за цвинтарем під тином “без доброї слави”.