Доведіть неоднозначність ідейно-художньої вартості післявоєнних збірок поезій Малишка.
Повоєнні роки були у творчій біографії Андрія Малишка психологічно найскладнішими. Надії, які покладалися на післявоєнне життя, не справдилися. Поет бачив, що українське село так і не змогло піднятися з руїни.
Обідране й голодне, задушене податками й “позиками”, позбавлене державної допомоги, село втратило будь-яку соціальну перспективу. 1947 року голодна смерть почала косити недавніх переможців. Почалася кампанія переслідування чесних літераторів.
Андрій Малишко переживав глибоку внутрішню кризу, здебільшого відмовчувався, а в небагатьох віршах жив спогадами про війну (збірка “Ярославна”, 1946 рік).
Новий етап у творчості поета займає приблизно півтора повоєнних десятиліття. Якщо зважати на обсяг написаного, етап цей був досить плідний. Виходять у світ збірки “Весняна книга” (1949), “За синім морем” (1950), “Книга братів” (1954), “Що записано мною” (1956), “Серце моєї матері” (1959).
Але ідейно-художня вартість цих книг не була однозначна.
Давно очікуване, омріюване
Тематичні обрії творчості Малишка значно розширилися після поїздки до Америки, де він був із групою діячів української культури 1946 року. Вірші, написані за американськими враженнями, і склали основу збірки “За синім морем”. У віршах відчутна психологічна атмосфера епохи “холодної війни”, ідеологізація акцентів.
Творче відродження Малишка почалося з хрущовською “відлигою” і реалізувалося в збірці “Що записано мною” (1956). У цій збірці Малишко виступив як поет і громадянин у зовсім новій якості. Важко, з муками й сумнівами, він роздумував про свій день і пройдений шлях, про обов’язок митця перед народом.
Усією душею тягнувся поет до людей землі, бо в них він бачив запоруку майбутнього достойного життя народу:
… я їх думами жив, і вони мої думи любили,
Я в них сили набравсь, і від мене взяли вони сили.
(“Я не жив ці літа”)