Роздуми матері про Саву. Що в його поведінці її непокоїло? Якої думки був про Саву батько?
“Чому, – роздумує Марійка, – Сава був такий лихий? Чому був такий лихий?..” Чи не працювала вона для обох, чи не жила лише для них? Чи скривдила їх?
Не годувала їх однаково, не одягала? Хотіла бачити їх добрими газдами, щоб шанували їх люди в селі.
Але коли Михайло ще з дитинства був добрим та лагідним, мов шовк, змалку вичитував батьківську волю з їхніх очей, працював у господарстві, мов дорослий, Сава був лінивий і впертий, мов камінь, на дорікання
Відколи зійшовся з Рахірою, ставав із дня на день гірший, лінивіший і твердіший.
Згадує Марійка випадок з дитинства Сави. Одного разу, коли ще був малий, відібрав у нього хлопець сопілку. Сава не сказав нічого, а через чотири тижні запхав тому хлопцеві за комір джмеля.
Але Сава мовчав, як камінь. Затявся і мовчав, лише дивився по-вовчому в землю. А коли мати наказала перепросити того хлопця – не рушив із місця. Наче закам’янів, ніби занімів. “Лінивий і упертий змалку, упертий і злобний”, – доходила висновку Марійка.
Але, люблячи сина, бажаючи йому добра, думала, що якби Саву забрали до війська замість Михайла, там би з нього зробили людину, він би забув Рахіру і його б покинула зла натура.
Івоніка, добрий і люблячий батько, найбільше страждає від того, що Сава не любить землі: “Дарма, що ходить по ній, що толочить її, дарма, що живе з неї, що носить вона його. Він і не буде шанувати її, як вона перейде в його руки”.
Івоніка сподівається, що коли Михайло піде до війська, Сава стане інший, повернеться знову до землі, і вона його вилікує.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)