Від матері – слава, і пісня, і хліб
Нічого кращого не знаю,
Як тая мати молодая…
/ Т. Шевченко /
Усе в житті людини починається з молока матері. Це вона, “святая сила всіх святих, пренепорочная, благая” народила Спасителя. Це вона, ненька, Мадонна, Берегиня, зігріває наше життя, захищає наше щастя.
Народжується дитина – мати схиляється над колискою і співає. Про що? Як не дивно, від цього теж багато залежить. Перші уроки дитина бере не в школі – мати допомагає зробити їй перші кроки й по підлозі, й взагалі в житті.
Від
Матері народжують і виховують героїв і геніїв, воїнів і поетів. І в дорослих дітях оживає душа матері, материна колискова, вдячність за її безсонні ночі і самозреченість.
Мамо, голубко, зарані в могилі
Праця й недуга зложили тебе.
Пісня ж твоя в невмираючій силі
В мойому серці ясніє, живе, –
Пише І. Франко у вірші “Пісня і праця”, а далі робить висновок:
Пісня і праця – великі
Їм я до скону бажаю служить.
Відома трагічна легенда про сина, що на вимогу коханки вбив власну матір, а її серце поніс дівчині. та коли він спіткнувся й упав, материне серце, стікаючи останніми краплинками крові, спитало: “Ти не забився, синку?” Тільки мати здатна на таке.
Ніжною любов’ю до неньки, що “ночей не доспала”, сповнені вірші А. Малишка – всі, мабуть, чули й знають його “Пісню про рушник”.
Прекрасний образ матері-трудівниці створює Б. Олійник:
Мати сіяла сон
Під моїм під вікном,
А вродив соняшник.
І тепер: хоч буран, хоч бур’ян чи туман
А мені сонячно…
(“Мати сіяла сон”)
Жодні дорогі наїдки і напої не зрівняються зі шматком хоч би черствого хліба з материних рук. І хліб для душі – велику любов – дарує нам з дитинства мати.
Мати наша – сива горлиця,
Все до її серденька горнеться:
Золота бджола – намистиною,
Небо – празниковою хустиною…
А земля – пшеницею ярою,
А літа – замисленим явором…
Крашанкою – сонце в миснику,
А вона – до них всіх – піснею.
(Б. Олійник, “Мати наша – сива горлиця”)
У горі та в радості ми подумки звертаємося до неї. Перше слово дитини – “мамо”. Наша слава – це її слава.
Продовженням роду, теплом домашнього вогнища – усім завдячуємо ми їй. Не можна про це забувати:
Бо, хто матір забуває,
Того Бог карає,
Того діти цураються,
В хату не пускають.
(Т. Г. Шевченко, “І мертвим, і живим… “)
І перед нами, юними, сьогодні постає дуже важливе питання – як треба прожити життя, щоб нами могли пишатися наші матері. Чим віддячимо їм за пісню й працю, за хліб, за безсонні ночі і нашу долю, вишиту “червоними і чорними нитками” на рушнику чи то на сорочці?
Можна вибрать друга
І по духу брата,
Та не можна рідну
Матір вибирати.
(В. Симоненко, “Лебеді материнства”)
Недаремно ми найдорожче – Батьківщину – називаємо матір’ю. Вона в нас одна, як одна мати в кожної людини.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)