Ще зовсім недавно важко було сонечку пробитися промінням крізь хмари. Вони, волохаті, неначе брудні, нависали над землею, а ми поглядали на небо, питали: – Коли ж ти, сонечко, розтопиш весь сніг, коли сріблясті ручайки помчать у річки, в яри?
Та ось виходиш із хати і мружиш очі від яскравого світла. Воно ще не припікає як слід, а тільки ласкаво торкається обличчя. Це ж березень прийшов – перший місяць весни!
Десь уже летять до нас з далеких країв заклопотані, веселі шпаки.
Спочатку з’являються самці, а через кілька днів і їхні подруги – самочки. Так само прилітають по черзі й жайворонки та зяблики. Теж наші перші весняні гості.
На ще вогких пагорбках, на схилах зацвіли наші перші весняні квіти – мати-й-мачуха.
У неї квіти яскраво-жовті, ніби краплини вранішнього сонця. З-під торішнього листя соромливо виставив свою фіолетову квітку сон. А по-справжньому сонце починає припікати вже після 21-го березня, коли день буде дорівнювати ночі. А далі дні почнуть збільшуватись, а ночі коротшати. Це вже справжня весна.
Вона остаточно переможе зиму.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)