ВЕРФЕЛЬ, Франц

(1890 – 1945)

ВЕРФЕЛЬ, Франц (Werfel, Franz – 10.09.1890, Прага – 26.08.1945, Беверлі-Хілз, Каліфорнія) – австрійський письменник.

Син заможного комерсанта. Освіту здобув у Празі, Лейпцигу і Гамбурзі. З 1912 по 1914 р. працював у видавництвах. Був мобілізований на фронт, прослужив в армії понад два роки.

На той час він уже став відомим поетом.

У 1907 р. Макс Брод у додатку до віденської газети “Ді Цайт” (“Die Zeit”) опублікував цикл віршів юного поета “Сади міста Праги”. Друга збірка – “Друг людства” (“Weltfreund”, 1911) була видана

також за підтримки М. Брода. Вірші були написані в імпресіоністській манері і закликали до людинолюбства.

Вийти з глибин індивідуальної свідомості, щоб у якомусь глобальному емоційному пориві злитися з людством, – у цьому вбачав молодий поет рятівний вихід для себе і своїх сучасників.

Під час Першої світової війни і в повоєнні роки в експресіоністських журналах “Білі аркуші” і “Дія” він періодично публікував поезії, в яких відобразилися його фронтові враження. Тогочасне світовідчуття Верфеля досить хаотичне, оскільки поет намагався поєднати у своїй творчості марксизм, теософію і буддизм.

У

руслі експресіоністських шукань написана повість “Не вбивця, а вбитий винуватий” (“Nicht der Morder, der Ermordete ist schuldig”, 1920).

Герой повісті лейтенант Карл Душек, змучений казарменою муштрою і тиранією батька, почувається глибоко пригніченим і самотнім. Перед самою війною його втягують у досить таємничу політичну організацію терористичного спрямування. Карл бере участь у підготовці замаху на російського царя.

Але акція не здійснилась, його друзі заарештовані. У свідомості Карла Душека всі конфлікти світу викристалізувались у боротьбі батьків і дітей. Мотив боротьби поколінь отримав універсальне поширення в експресіоністів, ставши своєрідним замінником конфліктів соціальних і моральних, політичних і військових. Карл Душек замислює вбити батька, який з дитячих літ знищував у ньому вільну особистість.

У повісті в наївній схематичній формі трансформувалися враження Верфеля від знайомства з російською літературою, зокрема з творами Л. Андреева, а також досить поверхове знання революційних подій в Росії. У першій повісті відчувається також бажання автора пропагувати ідеї З. Фройда.

Експресіоністська драма Верфеля “Людина з дзеркала” (“Der Spiegelmensch”, 1920) також не принесла авторові успіху, але залишилася прикметним твором у плані освоєння літературного процесу повоєнних років. Герой драми – Тамал шукає порятунку від мирської суєти в монастирі. Але перш ніж постригтися в ченці, він повинен подивитись в магічне дзеркало, у якому побачив свого двійника.

Пострілом у дзеркало Тамал перетворив своє відображення в живу істоту – підступну і жорстоку. Фабула драми побудована на боротьбі героя зі своїм двійником – втіленням усіх темних сторін свідомості людини. Використавши поширений романтичний мотив боротьби двійників, Верфель намагався окреслити шлях людини до моральної чистоти, досягти якої можна лише через подолання слабкостей та спокуси.

Тільки після того як Тамал, осудивши себе, вирішив прийняти отруту, він духовно очищується, а двійник повертається в дзеркало. Драма Верфеля багатослівна і декларативна, думка автора почасти ілюстрована готовими літературними кліше,

Всесвітнє визнання Верфель здобув після публікації роману “Верді”(“Verdi”, 1924). Змістом роману став не стільки життєпис італійського композитора, скільки сама творча атмосфера створення опер. У сюжеті Верфель зіштовхує двох знаменитих антагоністів оперної сцени: Джузеппе Верді і Ріхарда Вагнера. Симпатії автора на боці італійського композитора.

Конфлікт між двома геніями світової музичної культури носить не особистий, а світоглядний характер. Верфель дорікає Р. Ватеру за захоплення містицизмом, руйнування сформованого традиційного оперного жанру, відмову від національної мелодики опери. Верді в інтерпретації Верфеля – композитор глибоко народний, тісно пов’язаний із визвольним рухом Італії середини XIX ст.

Музика Верді, як стверджував автор роману, стала найяскравішим втіленням національної самосвідомості.

Верфель створив у романі глибоко трагічний образ великого композитора. Джузеппе Верді старий, він втратив близьких людей. Він спізнав не лише тріумф, а й гірке нерозуміння, коли постановки його опер супроводжувалися скандалами, а цензура забороняла спектаклі через їхню антимонархічну спрямованість. Але герой роману з гордістю говорить: “Світ потребує мене”.

В цьому й полягає правота генія.

У 1929 р. під час перебування Верфеля у Дамаску у нього виник задум роману “Сорок днів Муса-Дага” (“Die vierzig Tage des Musa-Dagh”), робота над яким була закінчена в 1933 р. Враження від побаченого в Сирії змусили автора відновити одну з найтрагічніших сторінок в історії Вірменії: “Сумне видовище, яке являли собою працюючі на килимовій фабриці діти біженців, покалічені, виголоднілі, стало остаточним поштовхом до наміру вивести на світ із царства мертвих, де спочиває все, що колись збулося, незбагненну долю вірменського народу.”

У романі “Сорок днів Муса-Дага” Верфель змалюзав події 1915 p., коли младотурки влаштували різню вірмен в Османській імперії. У розпал репресій жменька вірмен вчинила героїчний опір насильству. Вони боролися за своє життя і честь усього вірменського народу на Муса-Дазі, тобто біля гори Мойсея. Мешканцям шести вірменських сіл було наказано покинути свої житла і піти у вигнання в Месопотамію в пустелю Дейр-ель-Зор. їх прирікали на загибель: упродовж восьми днів і ночей вони чинили опір поліції та армії, сховавшись на горі Муса-Даг.

Роман Верфеля побудований на документальній основі.

Командував загоном повстанців колишній офіцер турецької армії Габріель Баградян. Він приїхав із Франції в рідне село і виявився випадково втягнутим у ці драматичні події. Йому пощастило вивести односельчан в Єгипет. Автор вибудовує розповідь як паралель до Старого Заповіту.

У фіналі роману Габріель Баградян гинє від турецької кулі, осінений хрестом. Роман, який розвінчав націоналізм, був актуальним у роки боротьби з фашизмом.

Після приходу гітлерівців до влади Верфель незмінно жив у Празі та Відні. Після насильного приєднання Австрії до німецького рейху Верфель емігрував у Францію (1938), у 1940 р. він відправився у США. У Каліфорнії потоваришував з Л. Фейхтвангером.

Найбільший успіх йому принесла “комедія трагедії” “Якобовський і полковник” (“Jacobowski und der Oberst”, 1944), поставлена у повоєнні роки у багатьох західноєвропейських театрах. У п’єсі йшлося про втечу двох польських емігрантів через окуповану Францію. Сучасні Дон Кіхот і Санчо Панса зазнали чимало трагікомічних пригод.

Останній науково-фантастичний роман Верфеля – “Зоря ненароджених” (“Stern der Ungeborenen”) залишився незакінченим.

В. Пронін